"Cлід припинити писати складні тексти про трагічну історію своєї країни, про всі ці УПА, ОУН, Голодомор, НКВС та КДБ, які неможливо навіть вимовити, не те що зрозуміти", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.
Реклама
Літератори - це щось середнє між спецагентами та анонімними алкоголіками. Так я собі думаю. І чуюся спецагенткою щоразу, коли доводиться відповідати на запитання, хто я за фахом. Адже якщо відповісти на нього правду, відразу ж звучить наступне: "Ну добре, а чим заробляєш на життя?" І оскільки на життя письменники вкрай рідко заробляють тим, що написали і видали, то зазвичай смиренно вказують у графі "професія" щось "солідніше": журналіст, перекладач, публіцист тощо. А письменництво залишається такою собі спеціальною місією, чимось, що вимагає офіційного прикриття, легенди. Саме так і працюють спецагенти, роками виконують таємні завдання, викривають світові змови і підступні плани ворога, а паралельно функціонують як звичайні люди: журналісти, перекладачі, публіцисти.
Але навіть ті, кому вдається доволі переконливо пристосуватися до своєї легенди і досягнути успіху в тому, що не соромно вказати як справжню професію, переважно відчувають, що позбутися основної "проблеми" їм так і не вдалося. Час від часу їх нестримно тягне написати щось, що не вдасться замаскувати. І це поєднує їх із анонімними алкоголіками, до яких, як відомо, починаєш належати лише після того, як визнаєш сам перед собою, що проблема у тебе таки є.
Письменництво як хобі: ким насправді працювали відомі автори? (13.10.2016)
02:19
Різновиди групової терапії для літераторів
Іноді письменники збираються групами і називають це по-різному: фестиваль, презентація, дискусія, просто літературні читання чи розмови. І тоді крім самих читань і розмов відбувається ще невидимий ззовні обмін таємними енергіями, який дозволяє кожному пересвідчитися, що він(вона) не самотній(я) у своїх проблемах та відчуттях, що все це - якийсь колективний діагноз, часто цікавий лише втаємниченим, але тим не менше доволі поширений. Такі зустрічі часто бувають міжнародними. І тоді виявляється, що у письменників із різних країн чимало спільних проблем. І відповідно, маса спільних тем для розмов. У цьому полягає додаткова терапевтична функція транслітературного спілкування.
Часто спільною темою для розмов між письменниками усіх країн є критики, редактори, видавці та інші особи, які самі текстів не створюють, зате дуже добре знають, як саме їх повинні створювати інші. І щедро діляться своїми корисними порадами як щодо конкретних, уже написаних, але ще не виданих текстів, так і загалом.
Такі фахівці завжди чітко знають, яка саме література зараз "у тренді", а яка - ні, коли настає пора товстих романів на історичні теми, а коли - тоненьких автобіографічних книжечок, коли добре продаються тексти, написані у Східній Європі, а коли - у Західній, коли публіка прагне фікшну, а коли - нон-фікшну, скільки слів повинна містити назва вдалого роману, якого кольору має бути обкладинка і на якому тлі варто зробити фото автор. Вони точно знають, як саме має одягатися, стригтися та посміхатися справді успішний письменник чи письменниця, що він чи вона має говорити, їсти, любити, скільки має важити і який мати зріст, про що має думати, не думати, завжди пам'ятати, ніколи не згадувати, що має читати, слухати, з ким дружити, а з ким ворогувати, і що з цього всього повинно бути його (її) справжнім таємним життям, а що - лише медіальним візерунком.
Пиши універсальніше
Ці фахівці не менш точно знають, якими саме мають бути успішні книжки, і завжди охоче порадять вам змінити у романі, наприклад, фінал - на більш життєрадісний, менш несподіваний, такий, що не розчарує потенційного читача, або навпаки, змінити початок, зробити його динамічнішим, лаконічнішим чи взагалі поміняти кінець і початок місцями. Або ж поміняти головного героя: наприклад, жінку-оповідачку зробити чоловіком, адже читають романи в основному жінки, а їм про чоловіків цікавіше. Чи змінити країну, у якій відбувається дія, - на більш відому, цікавішу з туристичної точки зору або ж навпаки - менш знану.
Бувають і більш загальні поради, які не стосуються конкретного тексту. Наприклад, про що слід писати, щоб стати зірками міжнародного масштабу. Для цього насамперед слід перестати надто заглиблюватися у свій національний наратив і припинити писати складні тексти про трагічну історію своєї країни, про всі ці УПА, ОУН, Голодомор, НКВС та КДБ, які неможливо навіть вимовити, не те що зрозуміти, а натомість створювати легкі та дотепні любовні історії, дія яких може відбуватися де завгодно (Франція, Італія, Австралія чи навіть та сама Україна) і які будуть зрозумілі всім категоріям читачів.
Але при цьому не слід забувати, що читачам потрібна різноманітність, і автор із якоїсь екзотичної країни цікавитиме їх насамперед своїм екзотизмом, а не схожістю письма до інших авторів, із відоміших країн.
Нобелівські лауреати з літератури від 2000 року до сьогодення
Нобелівська премія з літератури - одна з найпрестижніших нагород. Серед лауреатів останніх років також жінки - гротескна південнокорейська авторка, американська поетка і польська письменниця українського походження.
Фото: picture-alliance/dpa
2024: Хан Канг
53-річній Хан Канг присудили найпрестижнішу літературну премію світу "за її насичену поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і розкриває крихкість людського життя". Вперше Нобелівка з літератури поїхала до Південної Кореї. Найвідомішим романом Канг є "Вегетаріанка" про дівчину, яка наразилась на спротив родини й оточення, коли пішла іншим шляхом і вирішила перетворитися на рослину.
Фото: Yonhap/picture alliance
2023: Йон Фоссе
У норвежця Йона Фоссе журі премії особливо виділило "новаторські п'єси та прозу, які висловлюють невимовне". Його творчість величезна та охоплює різні жанри - п'єси, романи, поетичні збірки, есеї, дитячі книжки й переклади. Фоссе є одним із найпопулярнших драматургів у світі, однак здобуває дедалі ширше визнання завдяки своїй прозі. Пише він новонорвезькою мовою - нюнорск.
Фото: Hakon Mosvold Larsen/NTB/REUTERS
2022: Анні Ерно
У рік, коли Росія напала на Україну і на Нобелівку з літератури висунули українського письменника Сергія Жадана, Шведська академія присудила її французькій письменниці Анні Ерно. Журі премії особливо виділило "мужність і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуження та колективні обмеження особистої пам'яті".
Фото: Christine Olsson/TT/IMAGO
2021: Абдулразак Гурна
Танзанійський письменник Абдулразак Гурна, який живе у Великобританії, отримав нагороду за "непохитне й небайдуже занурення у наслідки колоніалізму й долю біженців у прірві між культурами й континентами".
Фото: Ger Harley/StockPix/picture alliance
2020: Луїза Глюк
Американська поетка Луїза Глюк, як наголосили у Шведській академії, отримала нагороду "за її унікальний поетичний голос, який з аскетичною красою робить індивідуальне буття універсальним".
Фото: Shawn Thew/epa/dpa/picture alliance
2019: Петер Гандке
Австрієць Петер Гандке був відзначений Нобелівським комітетом "за впливовий твір, який з мовною винахідливістю дослідив периферію та специфіку людського досвіду". Присудження премії Гандке викликало бурхливу дискусію, зокрема, в Німеччині. Австрійському письменнику закидають, що в роки війни в Боснії в 1990-х роках він підкреслено став на бік Сербії та ігнорував злочини сербів у Боснії.
Фото: picture-alliance/APA/H. Neubauer
2018: Ольга Токарчук
Ольга Токарчук нагороджена за "наративну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перехід меж як форму життя". Відома польська письменниця народилася в місті Сулехуві на заході Польщі в родині вихідців з України. Лауреатку премії 2018 року оголосили роком пізніше, бо в 2018-му одразу кілька членів Шведської королівської академії подали у відставку через сексуальний скандал.
Фото: Reuters/T. Schmuelgen
2017: Кадзуо Ісігуро
За "викриття безодні під ілюзією нашого зв'язку зі світом" - так Нобелівський комітет пояснив рішення щодо присудження Нобелівської премії з літератури у 2017 році британському письменнику японського походження Кадзуо Ісігуро. Серед його найвідоміших творів "Там, де в димці пагорби", "Художник хиткого світу" і "Залишок дня". Ісігуро пише англійською мовою.
Фото: imago/ZUMA Press
2016: Боб Ділан
Нобелівську премію з літератури 2016 року отримав культовий музикант і лірик Боб Ділан. Американського співака єврейського походження та автора пісень Нобелівський комітет відзначив за "створення нових поетичних виражень у видатній американській пісенній традиції".
Фото: picture alliance/dpa/D. Castello
2015: Світлана Алексієвич
Своєю "багатоголосою творчістю" вона зводить "пам'ятник стражданням і мужності нашої епохи". Так члени журі пояснили рішення нагородити Нобелівською премією з літератури білоруську письменницю Світлану Алексієвич. Авторка відома, зокрема, завдяки своїм книгам про чорнобильську трагедію та війну в Афганістані. У репортажах та есе Алексієвич розвинула цілком своєрідний літературний стиль.
Фото: Imago/gezett
2014: Патрік Модіано
Війна, любов, окупація, смерть - це ті теми, які в своїх творах порушує французький письменник Патрік Модіано. Дія відбувається здебільшого у повоєнні роки в Парижі, де митець провів своє нещасливе дитинство. Шведська академія назвала його "Марселем Прустом наших днів". Саме за "цілком особливе мистецтво спогадів" Модіано і здобув Нобеля.
Канадська письменниця Еліс Манро звикла до відзнак. Її нагородили Букерівською премією та трьома нагородами канадського генерал-губернатора. Шведська академія, яка присуджує Нобелівську премію з літератури, починаючи від 1901 року, назвала її "майстринею сучасної історії".
Фото: PETER MUHLY/AFP/Getty Images
2012: Мо Янь
Нагороджуючи, Гуань Моє, який більш відомий під псевдонімом Мо Янь, у Шведській академії звернули увагу на його "магічний реалізм, який поєднує народні казки, історію та сучасність". Це рішення розкритикували китайські митці-дисиденти, стверджуючи, що Янь надто наближений до китайської Комуністичної партії.
Фото: picture-alliance/dpa
2011: Томас Транстремер
Рішення про нагородження Томаса Транстремера журі у 2011 році пояснило тим, що він завдяки "стислим, пронизливим образам відкриває свіжий погляд на реальність". У 1960-ті роки шведський поет працював психологом у центрі для малолітніх злочинців. Його вірші перекладені понад 60-ма мовами.
Фото: Fredrik Sandberg/AFP/Getty Images
2010: Маріо Варгас Льйоса
Перуанський письменник отримав Нобелівську премію "за картографію владних структур та енергійне змалювання індивідуального опору, бунту та поразки". В Латинській Америці він прославився ще й тим, що, виступаючи 1990-го року на телебаченні, назвав Мексику "ідеальною диктатурою". Запам'ятався і ляпас, який він 1976 року дав колишньому другові і також нобелівському лауреату Габріелю Гарсіі Маркесу.
Фото: AP
2009: Герта Мюллер
Німецько-румунську авторку нагородили Нобелівською премією як письменницю, яка "змістовною поезією та безпосередньою прозою відображає життя знедолених". Її відзначили за критику репресивного режиму Чаушеску, який правив Румунією до 1989 року. Мюллер пише німецькою. Вона переїхала до Берліна у 1987 році.
Фото: Getty Images
2008: Жан-Марі Гюстав Ле Клезіо
Шведська академія назвала цього письменника "автором розкриття, поетичних пригод та чуттєвого екстазу", а також "дослідником людства за межами цивілізації". Ле Клезіо народився у французькому місті Ніці у 1940 році. Його мати - француженка, батько походить з острова Маврикій. Ле Клезіо має подвійне громадянство, а острівну державу в Індійському океані сприймає як "маленьку батьківщину".
Фото: AP
2007: Доріс Лессінг
З-під пера британської авторки вийшли романи, п'єси та новели. 93-річна письменниця отримала Нобелівську премію за "її скептицизм, запальну та далекоглядну силу, з якими вона ретельно досліджує поділену цивілізацію". Вона виступала проти атомної енергетики та режиму апартеїду в ПАР.
Фото: AP
2006: Орхан Памук
Феріт Орхан Памук "у пошуках меланхолійної душі рідного міста віднайшов нові символи зіткнення та сплетіння культур". Він став першим турецьким письменником, який здобув Нобелівську премію. Його перекладені 35 мовами книжки розійшлися накладом близько 11 мільйонів. Нині Памук викладає в Колумбійському університеті Нью-Йорка. Народився він у Стамбулі.
Фото: picture-alliance/dpa
2005: Гарольд Пінтер
Гарольд Пінтер у своїх п'єсах "викриває прірву під щоденною балаканиною" та проривається "за зачинені двері гноблення", наголосили в Шведській академії. Він особисто поставив чимало власних п'єс. У багатьох сам зіграв головні ролі. Через три роки після нагородження Нобелівською премією Пінтер помер від раку. Британський драматург пішов з життя у різдвяну ніч 2008 року.
Фото: Getty Images
2004: Ельфріде Єлінек
Ця австрійська письменниця отримала Нобелівську премію "за її музичний потік голосів та контрголосів у новелах", а також за п'єси, які викривають соціальні кліше. Центральна тема у творах Єлінек - жіноча сексуальність. Її новела "Піаністка" лягла в основу фільму, що вийшов на екрани у 2011 році.
Фото: AP
2003: Джон Максвелл Кутзее
Письменник зображує "часто в неочікуваний спосіб причетність людини до різноманіття життя", виснувало журі. Крім Нобелівської премії з літератури, Кутзее, який народився в Південно-Африканській Республіці, уже двічі здобував престижну Букерівську премію. Один із його найбільш відомих романів "Ганьба" висвітлює епоху після апартеїду в ПАР.
Фото: Getty Images
2002: Імре Кертес
Кертес, який походить з єврейсько-угорської родини та пережив жахіття концтабору "Освенцім", отримав Нобелівську премію за твір, де він "протиставляє ламкий досвід індивідуума варварській сваволі історії". Кертес змальовує в своїх романах жахи концтабору. Над романом "Знедолені", де вражаюче задокументовано Голокост, він працював 13 років.
Фото: picture-alliance/dpa/P. Lundahl
2001: Відьядхар Сураджпрасад Найпол
Найпол здобув премію за своє мистецтво оповідача, "де він поєднує напрочуд чутливе сприйняття з неймовірною точністю", а це, своєю чергою, змушує нас розпізнати "присутність прихованих історій". Індійсько-британський письменник, який народився на острові Тринідад, зробив своєю темою свободу людини в суспільстві, яке переживає занепад, у різних місцях та культурах світу.
Фото: picture-alliance/dpa/D. Giagnori
2000: Гао Сінцзянь
Першим письменником, який отримав Нобелівську премію з літератури у XXI столітті, став китаєць Гао Сінцзянь. Він - не лише письменник, а ще й драматург та художник. Нобеля він здобув за "працю універсальної достовірності", позначену "гіркою розважливістю та мовним багатством", що відкрило китайському роману та драмі нові шляхи, як пояснили в журі.
Фото: picture-alliance/Effigie/Leemage
25 фото1 | 25
У випадку української літератури це мав би бути якийсь уже доволі поважний, але все ще фотогенічний, стрункий і підкачаний автор, давно визнаний у власній країні, скажімо, із західного регіону, але краще російськомовний, освічений, але мачо, одружений, але постійно у супроводі набагато молодшої за себе фотомоделі, з європейською освітою і знанням іноземних мов, але із праворадикальними політичними поглядами. Писати цей автор мав би про ностальгію за цісарсько-королівськими реаліями, але водночас і про актуальні події на сході країни, аби дати читачам змогу почути голос Донбасу, правого сектору, лівих радикалів чи будь-які інші голоси, навіть потойбічні, при цьому не перевантажуючи читача зайвими деталями. Зіркою сучасної української літератури міжнародного масштабу теоретично може стати і письменниця. Бажано юна та імпульсивна україномовна авторка зі східного регіону, з європейською освітою і знанням іноземних мов, зовнішністю фотомоделі й чуттєвими, але вишуканими і зрілими текстами.
(Українська) література - mission impossible?
Вони мали би описувати Україну як таку собі екзотичну країну, торкаючись специфічно національних тем, але не з "внутрішньої", а все з тієї ж "зовнішньої", більш універсальної перспективи. Не про Донецький аеропорт, Дебальцеве чи Маріуполь, не про квоти на україномовний контент на телебаченні, радіо чи у книжковій продукції, а, скажімо, про Чорнобиль (в ідеалі - автобіографічна любовна історія юних персонажів на тлі трагічних куліс) чи про Бабин Яр (сповнена мелодраматизму любовна історія власної бабці).
Саме від таких знавців літературного маркетингу я нещодавно почула про новий тренд, буцімто читати західноукраїнських авторів (усіх трьох чи скільки їх там за останнє десятиліття переклали) уже не модно. Адже українську літературу почали перекладати у європейських країнах через кризу в сучасній російській літературі, яка пропонує все менше цікавих текстів, і українськими авторами намагалися цю нішу заповнити. Але україномовні українські письменники з цим завданням не впоралися, тож варто пошукати їм адекватну заміну. Наприклад, серед нових імен у російськомовній українській літературі чи літературі, написаній вихідцями з України, яка ще досі залишається невідкритою світу.
Все хороше триває недовго. Настільки недовго, що переважна більшість не встигає навіть зауважити цього короткого спалаху. Як ось не встигли зауважити, що пік зацікавлення українською літературою у світі, виявляється, уже був. У такі моменти я особливо гостро відчуваю себе водночас спецагенткою та анонімною алкоголічкою. Моя проблема: (українська) література - mission impossible?