Святкувати і відпочивати - в українській традиції проведення вільного часу ці два поняття аж ніяк не тотожні, радше протилежні за змістом. Українське свято - це ніякий не відпочинок, а серйозна і виснажлива справа. Особливо для жінок, адже кожне свято - це насамперед раблезіанське застілля, яке жінці обов'язково слід приготувати своїми руками, а потім ще протягом застілля прислужувати за столом. Напередодні особливо важливих свят ЗМІ рясніють заголовками на кшталт: "Як приготувати на Різдво 12 страв і не втратити жіночої привабливості", "Як вижити жінці під час приготувань до Великодня" і навіть "Як догодити чоловікові на 8 березня". Тож не дивно, що в українському суспільстві точиться жвава дискусія на тему, які саме зі святкових днів будуть ще й вихідними, а які - лише святковими.

Наприклад, 6 січня - святковий, але не вихідний день, коли українським жінкам слід приготувати на вечерю 12 пісних страв. Цілий страсний тиждень - період інтенсивних приготувань до Великодня, коли на жіночі руки випадає настільки багато домашньої роботи, що у деяких церковних виданнях можна прочитати навіть поради про те, що "на таке велике свято не гріх попросити і чоловіка допомогти вам у чомусь, він зрозуміє і не образиться".

Кому потрібне 8 березня

Поки вихідним є й 8 березня, яке ще у далекі радянські часи перетворилося на "святкування краси і жіночності", коли жінки отримували квіти і зрідка - нарізане невправними у кулінарних справах чоловічими руками олів'є. Тепер цей день пропонують зробити лише святковим, тобто олів'є нарізатимуть на роботі. Зате і вихідним, і святковим пропонують залишити 1 травня, так званий "День праці". Нескладно здогадатися, для кого у родині він буде вихідним, а хто проведе святковий день на кухні.

І 8 березня, і 1 травня - свята, які ще в радянський час втратили первісний сенс днів боротьби за права людини: в одному випадку - за права жінок, в іншому - права на цивілізовані правові відносини між працедавцями і найманими працівниками. Але замість того, щоб відновити цей сенс і бодай у ці дні публічно дискутувати про необхідність змін як на законодавчому, так і на ментальному рівні, почалася дискусія про те, чи варто взагалі залишати ці дні святковими, а чи просто скасувати. Тоді як у всьому світі у ці дні проводяться маніфестації, акції протесту, газети рясніють статтями про відомих жінок в історії та культурі, аналітичними матеріалами про те, якими мають бути гендерні норми у суспільстві, як має виглядати справедливе трудове законодавство і як забезпечити дотримання цих законодавчих норм на практиці, в Україні нарізають олів'є і запивають його горілкою. 

Культура проведення вільного часу тісно пов'язана з певним цивілізаційним і освітнім рівнем суспільства. Застілля і перегляд низькопробних розважальних телепрограм як єдиний спосіб відпочинку - це відпочинок для бідних, безправних, змушених до монотонної й погано оплачуваної праці людей. Невипадково ця традиція вкорінилася у радянські часи, невипадково продовжує процвітати й зараз.

Скасувати і заборонити - дві основні реформи

Радянська патріархальна складова українського суспільства поволі перетворюється на пострадянську, але від того не менш патріархальну. Відповідь на запитання: "Що робити з 8 березня?" зазвичай знаходиться лише одна - скасувати. Причому жінки цілковито з цим згідні, адже їм вистачає роботи на кухні і на інші свята.

Скасувати і заборонити - дві чарівні палички псевдореформування суспільства в українському стилі. Скасувати 8 березня і заборонити аборти. Чудовий спосіб привернути до себе увагу преси напередодні виборів, а також здобути голоси налаштованих на "традиційні моральні цінності". До того ж - доволі дешевий і простий спосіб, значно дешевший і простіший, ніж збільшення кількості дитсадочків, покращення якості освіти, охорони здоров'я, захисту прав матері і дитини, запровадження гендерних квот під час найму на роботу тощо. А через деякий час можна буде знову дозволити попередньо скасоване і заборонене, і тут уже здобути симпатію менш численного кола виборців із іншими гендерними преференціями.

Хоча і з заборонами можна було би працювати ефективніше. Наприклад, заборонити використовувати у рекламі оголене жіноче тіло. І виграти від цього відразу двічі - захистити права жінок і підняти рівень креативності української реклами. Ще можна було би заборонити сексистські висловлювання офіційних осіб. Заборонити жорстоке поводження з дітьми, тваринами та іншими малозахищеними. Жінками врешті-решт. Заборонити дискримінацію за статевими, віковими, расовими та іншими ознаками.

Гендер не на часі

Гендерні дискусії в Україні наразі точаться на доволі примітивному початковому рівні, коли дискутанти сперечаються про те, чи взагалі існує в Україні дискримінація за статевою ознакою. Адже вона є настільки невід'ємною складовою українського суспільства, що її давно перестали сприймати як дискримінацію, бо уявити собі існування без неї мало хто здатен.

У гендерному питанні сходяться між собою навіть найбільш запеклі в інших світоглядних позиціях опоненти, ті, хто ніколи не знайде спільну мову щодо того, як має виглядати в Україні мовна чи релігійна політика, яким має бути статус окупованих територій, чи потрібно Україні інтегруватися в ЄС та НАТО, що і як саме слід реформувати і чи потрібно реформувати взагалі. Усі вони одностайні в тому, що цього питання в Україні не існує, а всі спроби звернути на нього увагу - надумані і несвоєчасні. Українські жінки - емансиповані і не зазнають утисків, адже вони успішно поєднують навантаження на роботі з виконанням домашніх обов'язків і вихованням дітей, їм дозволено виконувати найважчу фізичну роботу - якої ще рівноправності можна хотіти.

Мабуть, тому маємо такий результат тривалих дискусій щодо 8 березня і 1 травня - законопроект щодо скасування вихідного саме на 8 березня. Бо ще почнуть якісь маніфестації та гей-паради влаштовувати, боронь Боже.