Перше видання "Цинамонових крамниць" найвідомішого жителя Дрогобича виставлене у місцевому музеї. У цій збірці оповідань можна впізнати багато куточків міста на Тисмениці, які збереглися до сьогодні. Праворуч на фото - перше видання "Фердидурке" польського письменника Вітольда Ґомбровича з ілюстраціями Шульца.

"Вже тоді наше місто щораз більше впадало у хронічну сірість присмерку, поростало на замістях лишаями тіні, пухнастою пліснявою і мохом кольору заліза". Це перше речення в оповіданні "Навіженство" з "Цинамонових крамниць". На фото - кам'яниці дрогобицького Ринку в останніх променях сонця.

"Ми мешкали в Ринку, в одному з тих темних будинків з порожніми і сліпими фасадами, які так важко відрізнити один від одного", - писав Бруно Шульц трохи далі. Однак будинку, в якому письменник народився і мешкав, більше не існує. На фото видно східну частину Ринкової площі. Вузенька вуличка між будинками веде Великої хоральної синагоги.

Родинний будинок Бруно Шульца знаходився там, де нині стоїть сірий будинок у північно-східному куті площі Ринок. Письменник жив тут від народження у 1892 році до 1910 року. На тлі видно дзвіницю і готичний католицький костел святого Варфоломія.

"У шухляді насподі глибокого бюрка мій батько зберігав гарну стару карту нашого міста. (…) околиця вулиці Крокодила світилася порожньою білиною, якою на географічних картах звикло позначають околиці полюсів і невивчені та сумнівні країни". Автор книжки "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія" Єжи Фіцовський упізнав у ній нинішні вулиці Стрийську (на фото) й Мазепи.

"(...) і от ми в тому місці Крокодилової вулиці, де з її піднесеного пункту видно майже цілу довжину цього широкого тракту аж до далекого недобудованого вокзалу". Із Дрогобицького вокзалу Шульц виїздив не лише до Стрия і Львова, а й до Кракова, Варшави, Відня, Парижа, Стокгольма, а також до тоді ще німецької Кудови-Здруй.

У цьому будинку по вулиці Юрія Дрогобича, 12, який знаходиться на віддалі п'яти хвилин пішки від площі Ринку, Бруно Шульц мешкав у 1912-1941 роках. Перша табличка, яка вшановувала одного з найвизначніших народжених в Україні письменників, з'явилася тут у 1989 році.

Попри написи українською, польською та івритом на цій дошці, за даними деяких дослідників, Шульц оселився у будинку на вулиці Флоріанській, 10, лише у 1912 році.

Бруно Шульц вчився тут у 1902-1910 роках у гімназії, яка тоді носила ім'я Франца Йосифа. Починаючи з 1924 року він викладав тут малювання і працю, однак гімназія вже була названа на честь короля Владислава Ягайла. Нині це - головний корпус Дрогобицького педагогічного університету. Ліворуч на фото - Леонід Гольберг, редактор інтернет-видання maydan.drohobych.net.

У меморіальній кімнаті Бруно Шульца на другому поверсі колишньої гімназії можна побачити як книжки видатного письменника, так і твори про нього, газети з його текстами, а також листи, фотографії та пов'язані з ним документи.

Перед Другою світовою дві п'ятих жителів Дрогобича були євреями. Центром їхнього духовного життя була побудована у XIX сторіччі велика хоральна синагога. Будівля зазнала руйнувань під час війни. А по її завершенні служила спершу за склад солі, а пізніше за меблевий магазин. На початку 1990 років повернулася у власність єврейської громади. А за останні роки будівля відновила і давній блиск.

Під час війни в будівлі колишнього міського суду розміщувалися в'язниці НКВС, Гестапо, потім знову НКВС. Шульца допитували тут у 1940 роках у зв'язку з намальованою ним картиною "Звільнення Західної України". На ній домінували жовтий та синій - заборонені кольори українського прапору. Нині тут знаходиться Інститут фізики, математики, економіки та інноваційних технологій місцевого університету.

Тут під час нацистської окупації оселився есесівець Фелікс Ландау, який замовив Шульцу намалювати на стінах дитячої кімнати героїв казок. Завдяки Фіцовському та учневі Шульца Шраєру малюнки були віднайдені німецьким режисером Беньяміном Ґайсслером. У травні того ж року працівники "Яд Вашем" контрабандно вивезли до Ізраїлю три з них. Решта фресок нині демонструється на виставці documenta в Касселі.

На цьому місці великий письменник помер від кулі гестапівця 19 листопада 1942 року. У той час Шульц вже мав фальшиві документи та збирався втекти з окупованого нацистами Дрогобича та з міського гетто, куди змусили переселитися всіх євреїв міста. Місце поховання митця не відоме.

У ці дні в Україні згадують жертв трагедії, яка сталася 75 років тому в Києві на території Бабиного Яру. 29-30 вересня 1941 нацисти розстріляли тут 33 771 єврея. Однак точне число убитих в Бабиному Яру досі невідомо, оскільки під час масових розстрілів не враховувалися діти віком до трьох років. На цьому фото - один з портретів, представлених на виставці.

Загалом, відповідно до джерел, в урочищі Бабин Яр було розстріляно від 100 до 200 тисяч осіб: радянських військовополонених, підпільників, душевнохворих, євреїв, ромів, караїмів, дітей. Десятки років радянська пропаганда замовчувала масштаби трагедії Бабиного Яру. Врятуватися від смерті в Бабиному Яру зуміли 29 осіб. Але з кожним днем число свідків тієї трагедії стрімко зменшується.

Фотовиставка Луїджі Тоскано називається "Проти забуття". У Києві представлено 50 з 200 портретів людей, яким вдалося пережити Голокост. Тоскано зустрічався зі своїми героями передусім у Німеччині, Україні, в Ізраїлі, РФ, США. На цьому фото - момент установки експонатів на одній з алей Бабиного Яру.

Широкоформатні (1,8 х 3 метри) фото розміщені уздовж двох головних алей державного історико-культурного заповідника "Бабин Яр". В одній частині представлені портрети українських жертв Голокосту - євреїв і так званих "остарбайтерів". По інший бік - жертви Голокосту з інших країн.

Німецько-італійський фотограф Луїджі Тоскано виріс в родині заробітчан. В юності йому довелося працювати покрівельником, охоронцем, мити вікна. Луїджі каже, що складні ситуації надихнули його стати фотографом. Самостійно засвоївши мистецтво фотографії, він почав розповідати про людські долі за допомогою фото. "Проти забуття" - один з його наймасштабніших проектів.

Восени 2015 року фотовиставка була вперше презентована в будівлі Старої пожежної вежі в Маннгаймі. Портрети були виставлені у вікнах будівлі. Після Бабиного Яру в Києві виставка відправиться до Дніпра та Львова. "Тут, в епіцентрі трагедії 20-го століття, виставка Луїджі Тоскано тримає живою пам'яттю про минуле, яке нам не дозволено забути", - зазначив глава МЗС ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр.

Масові розстріли 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру - жахлива трагедія. Тільки за офіційними даними, за дві ночі було знищено понад 30 тисяч євреїв, серед яких було багато дітей. "Емоційно мені було дуже складно працювати над цією виставкою, - розповідає фотограф Тоскано. - За кожною фотографією - ціле людське життя. Ніхто не повинен бути забутий".

Здзіслав Звінярскі народився у Варшаві в 1926 році. Після варшавського повстання в 1944 році його заарештували і відправили до концтабору Дахау. Він пережив марш смерті. Потім Звінярскі був в концтаборах Маннгайм-Зандхофен, Кохендорф і Нацвейлере-Штрутгоф. В останньому він перебував до закриття табору в березні 1945 року. Це фото було зроблено незадовго до його смерті у вересні 2014 року.

Василь Михайлівський - один з київських героїв фотовиставки Луїджі Тоскано. Наприкінці вересня 1941 року Михайлівського від розстрілу в Бабиному Яру врятувала його няня, показавши свій паспорт, де було вканзано, що вона - українка. Це вже третє ім'я чоловіка. До окупації його звали Цезарем Кацем, няня назвала його Василем і дала своє прізвище - Фомін. Михайлівським він став в прийомній родині.

"Особливо мені запам'яталися слова однієї з героїнь, - згадує Тоскано. - Це була Сюзан Черняк. Вона сказала, що, якщо люди забувають своє минуле, то вони заслуговують його повторення". Сюзан Черняк народилася у Відні в 1922 році. У 20 років її разом з матір'ю відправили в Терезієнштадт. У 1943 вони виявилися в Освенцімі. Через два роки - концтабір Равенсбрюк. Сюзан пережила і марш смерті.

Створення єдиного меморіального комплексу трагедії Бабиного Яру для України досі залишається проблемою. Це ж стосується і створення єдиного освітнього циклу, який був би присвячений Голокосту на території України. Історик Борис Забарко стверджує, що кожен четвертий український єврей став жертвою Голокосту.

Активно над створенням меморіального комплексу почали працювати лише в останні роки. На сьогоднішній день на території державного культурно-історичного заповідника "Бабин Яр" проведено реставраційні роботи, встановлено освітлення, лавки, облагороджені зелені зони. З'явилися і пам'ятники жертвам розстрілів у Бабиному Яру.

Першим жертвам трагедії в Бабиному Яру, ромам, окремий пам'ятник був встановлений лише у вересні 2016 року. У вересні 1941 року в урочищі розстріляли 5 циганських таборів.