"АКХЗ видав перший кокс у 1963 році", - сказано на пам’ятному камені при вході до центральної вулиці Авдіївського коксохімічного заводу (АКХЗ). Цей завод в Донецькій області є одним з найбільших у Європі з коксохімічних підприємств. Його площа сягає 325 гектарів, тут працюють чотири тисячі людей.

Стовп білої густої пари здіймається у повітря з широкої труби. "Це процес охолодження готового коксу", - пояснює начальник коксового цеху 44-річний Едуард. Кокс є продуктом випікання вугілля у спеціальних печах при високих температурах, його використовують як паливо у металургії. "Ми називаємо це коксовий "пиріг", - каже начальник цеху. За словами Едуарда, його цех виробляє щоденно дві тисячі тонн коксу, завод в цілому за день дає сім тисяч тонн. Ця цифра маєже вдвічі менша від обсягів, що вироблялися до початку збройного конфлікту на сході України.

Десятки мін та дев’ятеро загиблих

"На наш завод впали сотні мін. Це принесло значну шкоду технічним засобам, ми й до сьогодні не встигли ще все відновити. За 20 років у нас зараз найнижчий рівень виробництва", - розповідає DW генеральний директор АКХЗ Муса Магомедов. Міни, які прилітали під час наймасивніших обстрілів у 2014-2015 роках, потрапляли у заводські приміщення, газові та паровідводні труби, лінії електропередач. На найвищій паровідвідній трубі заводу досі видніється діра від потрапляння снаряду. "Коли міна впала поблизу нашого цеху, то осколками посікло газову трубу. Ми її швидко почали латати", - вказує Едуард на трубу, де видно декілька латок.

Серед дев’яти загиблих заводчан двоє отримали смертельні поранення уламками прямо на робочому місці. 25-річний Сергій Кругленко загинув біля виходу з цеху під час зміни. Зараз його колеги встановили пам’ятну дошку на цьому місці, а на стінах досі видніються сліди від обстрілу.

У періоди масивних обстрілів на території заводу були облаштовані спеціальні приміщення та сховища, де працівники разом з родинами могли жити. Завод залишався чи не єдиним місцем у місті, де постійно було опалення, вода, світло, можна було приготувати їжу. На АКХЗ працює кожен п’ятий-шостий адвіївець, у тому числі багато жінок. Олена, оператор заводського електровагону розповідає, що з сином та чоловіком жили декілька місяців на заводі, коли було небезпечно залишатися у власній квартирі у центрі Авдіївки. Син до школи у цей час не ходив. Таких родин, як у Олени, в той час на заводі було багато. Гендиректор заводу Магомедов, який раніше жив у Донецьку, також тепер постійно проживає на заводі. "Раніше мені з дому до роботи було потрібно 10 хвилин машиною, щоб доїхати. Тепер можу добу на це витратити", - розповідає чоловік. Численні обстріли близько 15 разів змушували зупиняти завод, або переводити його в екстрений режим роботи.

"Там наші підприємства"

Авдіївський коксохімічний завод входить до групи "Метінвест", головним акціонером якої є Рінат Ахметов. Підприємства Ахметова знаходяться по обидві сторони розмежування. Вугілля, яке до конфлікту доставляли на АКХЗ, зараз видобувається на непідконтрольній українському уряду території. Таким чином, завод був змушений перейти на американське та австралійське вугілля, адже поставки вугілля з окупованих територій є нестабільними.

"У нас зараз великі логістичні проблеми. Це пов’язано з тим, що з трьох напрямків доставки вугілля та коксу, працює тільки одне", - розповідає DW Магомедов.

Основними шахтами з видобутку коксуючого вугілля з групи "Метінвест" є "Красноармійська-Західна", шахта ім. Засядька, "Макіїввугілля" та "Краснодонвугілля". Останні три знаходяться на непідконтрольних територіях.

"Вугілля з тих територій ми використовуємо тільки як додаткове. Адже ніколи невідомо, чи отримаємо ми дозвіл у Києві на доставку цієї сировини, чи працюватиме залізна дорога, чи не буде обстрілів...", - каже Магомедов. Та продовжує: "Я проти заборони торгівлі з непідконтрольними підприємствами, адже там наші підприємства. Вони зареєстровані в Україні, платять податки Україні. Врешті-решт, там наші працівники, яким не пощастило, що вони опинилися на тому боці".

Сім'я, розділена війною

Олександр Іванович працює механіком коксохімічного цеху на АКХЗ більше 30 років. До війни він їздив з Донецька на роботу в Авдіївку прямим трамваєм три-чотири кілометри, тепер чоловік постійно живе на заводі. Раз на два тижні їздить до дружини у Донецьк. Дорога в об'їзд займає до ста кілометрів. "Дружина сидить три роки вже без роботи там, все чекає, що я привезу хоч якусь копійку. А працювала вона в Донецькому аеропорті, на хорошій посаді. З цією війною все розвалилося, а нас всіх розкидало по різні боки", - знизує плечима чоловік.