Перша велика крамниця західного взірця Ahold, належала нідерландським власникам і з’явилася в Чехії 1991-го року. Слідом за нею на чеський ринок прийшли такі компанії, як Billa й Delvita, а відтак – Tesco, Globus, Makro та інші. Суботні закупки в цих “споживацьких храмах” стали у чехів сімейною розвагою, що призвело до майже цілковитого зникнення приватних і кооперативних крамничок.

Слід зазначити, що “споживацькі храми” не лише приваблювали. Багатьох(особливо людей старшого і середнього покоління) вони відлякували своєю знеособленістю й відсутністю звичного контакту “продавець-покупець”. Саме цим можна пояснити те, що дрібна торгівля у Чехії не лише вистояла, але й останнім часом навіть зміцнила свої позиції.

Людське спілкування важливіше знижок

"Слабке” місце гіпер- та супермаркетів було помічено в’єтнамцями, яких у Чехії понад 60 тисяч і чимало з яких задіяні у торгівлі. За останні десять років в’єтнамські крамнички почали рости, як гриби, і по містах, і по містечках. Цікаво, що в’єтнамські підприємці не боялися і не бояться конкуренції. Ані внутрішньої – між собою, ані зовнішньої – з торгівельними велетнями. Вони вдовольняються мінімальним виторгом і працюють 18-20 годин на добу.

Двадцять років тому у мільйонній Празі їх було кілька, а тепер – десятки. Відомий чеський письменник Лудвік Вацулік писав якось, що ходить не до супермаркетів, а до маленької крамнички на розі, де всі продавщиці знають його, а він знає їх, що людське спілкування дорожче, ніж та знижка, яку йому запропонує якась з великих мереж супермаркетів. Виявляється, так думає не тільки Лудвік Вацулік.