Алеппо, Пальміра, Мосул. Ці міста в Сирії й Іраку цьогоріч не полишали заголовків. У 2013-2014 роках події в Україні були на першому плані в порівнянні з Сирією. Тепер же навпаки. Бої на Донбасі практично зникли з німецьких та європейських ЗМІ.

Але й там майже щодня гинуть люди. Щодня надходять повідомлення щодо порушень режиму припинення вогню. Моніторингова місія ОБСЄ їх докладно документує - лише цього року 300 тисяч випадків. За цифрами криється страшна реальність Донбасу: позиційна війна між сепаратистами та українською армією. Затиснуті між ними - цивільні, люди, які змушені виживати за рахунок гуманітарної допомоги, зруйновані будинки, порушене постачання газу, води та електроенергії.

Дипломатичні прорахунки

Поліпшенню ситуації мали б сприяти регулярні зустрічі контактної групи у Мінську. Утім, вони майже нічого не змінюють. До останнього часу жодне з численних оголошень про припинення вогню не було почутим. Нова спроба - "різдвяне" перемир'я з 24 грудня. Уже за перші дні його дії обидві сторони повідомляли про порушення.

На високому міжнародному рівні також ведуться переговори. Зокрема - у рамках так званого "нормандського формату". У середині жовтня німецька канцлерка Анґела Меркель, французький президент Франсуа Олланд, президенти України та Росії Петро Порошенко та Володимир Путін зустрілися у Берліні. Вони домовилися про узгождення "дорожньої карти" для втілення мирних угод. Її досі остаточно не розробили.

Уряд у Києві залишається відданим мінському процесу. На Генеральній асамблеї Організації Об'єднаних Націй у вересні 2016 року Порошенко заявив: "У цьому зв’язку, хочу вчергове наголосити, Україна залишається відданою політико-дипломатичному врегулюванню ситуації на Донбасі. Ми мирна нація". Того ж місяця у своїй промові "Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році" він додав: "І Нормандія, і Мінськ відкривають реальний шлях до повернення Донбасу і є єдиним інструментом для того, щоб цього досягнути". 

Утім, у виступах для внутрішньої аудиторії Порошенко більше нагадує яструба, аніж голуба. "Коли дивлюся у вічі нашим воїнам, чую їхні впевнені голоси, бачу, як вправно вони працюють зі зброєю та бойовою технікою, переконуюся – Україна обов’язково переможе", - заявив він у жовтні на День захисника України.

Мовчазне відвоювання території

Офіційно Україна заявляє, що її війська не ведуть жодних наступальних операцій. Тим не менш, ситуація на фронті показує іншу картинку. Виглядає, наче обидві сторони намагаються завдяки бойовим вилазкам взяти під свій контроль окремі населені пункти. 18 грудня 2016 року почалася ескалація ситуації. На Світлодарській дузі на північний захід від Дебальцевого пройшли запеклі бої. Обидві сторони звинуватили одна одну в початку конфлікту.

Загинуло п'ять українських солдатів. "Це найбільші втрати української армії за минулі п'ять місяців", - заявив Андрій Лисенко, речник міністерства оборони України. ОБСЄ зафіксувала 2900 вибухів лише цього дня, більшість з яких - біля Дебальцевого та Світлодарська.

Українська сторона цього разу заявила про здобуття території. Лисенко пояснив DW, що армія просунулася вперед на кілометр-півтора. "Це дуже вигідна позиція. Після того, як вони (бойовики. - Ред.) пішли в атаку і наші хлопці відбили цей наступ і перейшли в активну контратаку, вони зайняли цю висоту. З неї проглядається навіть Горлівка. Там взяли три висоти", - сказав речник. За мінськими домовленостями, це українська територія, додав Лисенко.

Обидві сторони конфлікту продовжують просуватися так званою "лінією розмежування", зоною, яка за мінськими угодами має залишатися нейтральною. Це підтверджують спостерігачі ОБСЄ. "Вони займають нові позиції на територіях, просуваючись ближче одна до одної вздовж лінії розмежування", - пояснив заступник голови моніторингової місії ОБСЄ в Україні Александер Гуґ. 

Про цю проблему каже також і голова зовнішньополітичного комітету Європарламенту Ельмар Брок. Він сказав DW, що через відведення важкого озброєння "виникла сіра зона, в яку зараз проникають солдати з обох сторін, наближаючись на відстань досягнення стрілецької зброї. Це, звісно, призводить до прямої боротьби, у якій гине дедалі більше людей".

У щоденних звітах ОБСЄ можна прочитати, як обидві сторони відвойовують території. Два приклади: 15 червня 2015 Комінтернове (зараз - Пікузи) під Маріуполем визначили як підконтрольне уряду. 14 січня 2016 року воно вже зареєстроване ОБСЄ як територія сепаратистів. І навпаки, контрольоване сепаратистами Водяне перейшло на український бік. 

Брак політичної волі

Кінця бойовим діям не видно. І Росія, яка підтримує сепаратистів, не робить нічого для вирішення конфлікту. "Я б навіть сказав, що Росія повністю задоволена поточним станом конфлікту. Вона може тримати Україну в стані залежності. І, можливо, зовнішні умови для Росії зміняться у напрямку, який допоможе їй виторгувати кращу угоду", - каже Штефан Майстер з Німецького товариства зовнішньої політики.

Водночас експерт не бачить з українського боку політичної волі продовжувати мінський процес. "Бракує позитивних кроків, які б показали, що в цьому напрямку треба просуватися. Ось наша пропозиція, як можна було б змінити мінські угоди", - каже Майстер DW. За його словами, у Порошенка немає інтересу та політичного капіталу, щоби втілити окремі елементи угоди попри опір серед політиків та суспільства.

Такої ж думки й український політолог Вадим Карасьов. Він каже, що у Порошенка чимало внутрішніх опонентів. Через це він не може піти на жодні поступки сепаратистам, щоб опозиція не закинула йому непатріотичні кроки. Карасьов переконаний, що у Києва "стратегії немає, є лише тактика. Тактика вичікування. Але немає якихось інших варіантів. Не може бути заморожування конфлікту, як у Придністров'ї. Світлодарська дуга - спалах ескалації, який підкреслює, що заморожування не буде і не може бути".

Без чіткої стратегії бої триватимуть. І позиційна війна на Донбасі й наступного року залишатиметься поза увагою європейської громадськості.