"Ви можете заплатити дойчмарками!" – пропонується у рекламному проспекті одного берлінського галантерейника. Дещо незвична пропозиція, зважаючи на те, що у Німеччині ось уже десять років користуються євро. Свої товари торговець розклав на парковці у берлінському районі Ліхтенберґ – два ряди столів з нитками, батарейками, гумками та бюстгальтерами. "Це зовсім не рекламний хід, − запевняє кремезний продавець, який сам себе називає Віллі Вінціґ (від нім. winzig – дрібний), − У людей часто вдома лежать ці гроші, і вони уявлення не мають, куди їх подіти".

Потенціал "бізнесу" на німецьких марках справді не варто недооцінювати. Німецька марка хоч і не діє вже десять років, все ж залишається платоспроможною. Усього в обігу ще перебувають 13,3 мільярда марок: монети і банкноти – п'ятдесят на п’ятдесят. За статистикою, це 4,8 відсотка усього грошового обігу 2000 року. І отримати ці гроші у свою касу намагається не лише торговець з Ліхтенберґа, а й великі підприємства.

48 тисяч телефонних автоматів Deutsche Telekom без проблем приймають старі монети. А на електронних касах торгівельної мережі C&A у меню все ще є кнопка "Дойчмарки". Щомісяця за шкарпетки, трусики та панчішки покупці тут викладають близько 150 тисяч німецьких марок.

Забуті скарби

Віллі Вінціґу перепадає, звичайно, лише мала дещиця. Жіночка у пальто зі штучним хутром на комірці вподобала собі повстяні колодки, крокомір та клаптики для латання за допомогою праски. Усього на 11 євро 25 центів, підраховує продавець. Натомість жінка простягає білий конверт, з якого Віллі дістає потемнілі від часу монетки в один і два пфеніги, побілілі 10 пфенігів та дві сріблясті монети по п’ятдесят пфенігів. "Їх я витягла зі старої скарбнички моєї доньки, – пояснює жінка. - Але вона мені дозволила". Три марки і шістдесят пфенігів – це два євро 10 центів. "Це трохи більше, ніж за офіційним курсом, але ж нам ще треба буде їхати у Федеральний банк і стояти в черзі", - виправдовується Віллі Вінціґ. Клієнтка погоджується: "Це були хороші гроші, дойчмарки, але я тішусь, що тепер їх позбулася!"

Інакше їй би довелося з півгодини добиратися до найближчої філії банку, де євро коштує 1,95 німецької марки. У касовому залі банку зазвичай щодня чекають на обмін старих грошей 85 клієнтів. На сьогоднішній день сюди вже здали майже дев'ять мільйонів. Серед відвідувачів – студент історії мистецтв, який отримав банкноту в п’ятдесят марок з портретом Бальтазара Нойманна від своєї бабусі, та пара з Брнденбурґа, яка, прибираючи, знайшла в шафі цілий мішечок старих монет. На квартирних розпродажах, у старих, давно неношених піджаках та поміж запиленими сторінками книг – німецькі марки очікують моменту, щоб знову стати "активними". "Дойчмарки" завжди вважалися особливо стійкою валютою, і нині, у кризу, вони все ще зберігають свою вартість.

Повага до "твердої" марки

Необмежений у часі обмін старої валюти у єврозоні не є чимось звичним. Монети, наприклад, обмінюють лише п’ять країн, банкноти – дев'ять. У деяких країнах, наприклад, у Франції та Фіннляндії, обмін стане неможливим вже найближчими роками. А грецькі драхми, які останнім часом згадують особливо часто, можна обміняти лише до 1 березня 2012 року.

Німеччина з особливою повагою ставиться до своєї старої грошової одиниці. "Ми робимо це, тому що запаси дойчмарок за межами Німеччини дуже великі, - розповідає Альбрехт Зоммер з берлінської філії Федерального банку Німеччини. Зрештою у балканських країнах німецька марка була мало не другою національною валютою, тому Федеральний банк не хоче закривати двері для ймовірних власників німецьких марок. Щоправда, попри величезну любов німців до своїх марок, їхній час минув. "Гроші, які до нас приносять, ми знищуємо", − зізнається Зоммер.

Автор: Гайнер Кессель / Тетяна Бондаренко
Редактор: Володимир Медяний