Село Бугаївка на Харківщині розташоване лише у 40 кілометрів від кордону з Росією і за 60 кілометрів від "гарячої точки"- Слов’янська. Життя Ізюмського району кардинально змінилося після того, як тут почали приймати біженців щ Донбасу.Днями Бугаївка прийняла дві молоді родини зі Слов'янська. Жінки з чотирма дітьми прибули рейсовим автобусом, чоловіки на своїх стареньких "Жигулях" з повним багажником дитячого одягу та речами першої необхідності.

26-ти річна мати двох дітей Євгенія починає плакати, згадуючи про останній місяць життя у Слов'янську. "Стріляли з усіх боків, дедалі ближче до нашого будинку. Це просто не можна описати, яке це було жахіття! Останніми днями ми взагалі з льоху вночі не виходили", - каже Євгенія. Її кума -19-ти річна Олена, тримаючи на руках двомісячне немовля, каже, що хоче повести дітей до церкви, аби трохи зняти стрес останніх тижнів.

Їхні чоловіки Антон та Стас дуже нервують, розповідаючи про родичів, що залишилися на Донбасі. Згадують про те, як кидали будинки і працю. "Я працював до останнього дня. Але раптом стало зрозуміло, що вже немає цілих вулиць, підприємств, що лікарні переповнені пораненими, серед яких багато дітей. Просто довелося все кинути! Все наше майно-нічого в порівнянні з життям дітей!", - ледь стримуючи емоції говорить Антон. "Чому ми мирне населення маємо так страждати?" - запитує Стас.

Світ не без добрих людей

Цих родин зі Слов’янська прийняла на Харківщині родичка. Та її оселя для вісьмох осіб явно замала. Чоловіки ж поки почали шукати роботу, і їм пощастило. В Бугаївці діє велике тваринницьке підприємство, на якому працює третина з півтора тисячного населення села. Новоприбулим запропонували не тільки водійську роботу, а й можливість оселитися в окремому будинку. Селяни охоче допомагають новим сусідам: приносять посуд, ліжка, навіть дали холодильник. "Я була приголомшена! Ніколи не бачила таких людей, які так допомагають",- каже Євгенія.

В Бугаївці оселилися ще три родини зі Слов’янська зі схожими історіями. Їх теж прихистили родичі. Дехто узяв з собою з Донбасу ще й дітей друзів і сусідів. Такі родини є вже ледь не в кожному селі на межі Харківської і Донецької областей. "Приблизно 300 людей. Здебільшого це родини, в яких тут є родичі. І друга категорія - це люди, яким нема до кого йти, або грошей стало тільки на те, щоб просто виїхати", - каже голова Ізюмської райдержадміністрації Любов Шамрай.

Для таких біженців місцева влада підготувала 150 місць. Чи зможуть шукачі притулку знайти роботу, влаштувати дітей в садок, школу? В аграрному Ізюмському районі надії покладають на місцевих підприємців. "Ми будемо намагатися допомагати усім, хто цього потребує. Але вільного житла не так багато. Не на кожну професію в нас є попит. От на тому тижні відмовили жінці - хіміку –технологу, але візьмемо двох хлопців –комп'ютерників",- розповів DW директор сільського підприємства "Восток" Андрій Ровчак.

Національний масштаб проблеми

Основний потік біженців, як повідомила DW Любов Шамрай, проходить повз "прифронтовий" Ізюм, у напрямку Центральної і Західної України. Сотні людей зараз звертаються за допомогою до міської влади Харкова.

Губернатор області Ігор Балута днями відзвітував про можливості розміщення до 2500 осіб. Але, біженців набагато більше, кажуть активісти Євромайдану і Автомайдану, які допомагають організовувати безпечний переїзд і шукати житло. В соціальних мережах Харкова, Києва, Львова, інших міст зараз створено багато груп "SOS ", де сотні людей пропонують свою допомогу. "Ми бачимо, що часто чиновники відфутболюють людей до нас, що немає нормальної комунікації біженців з владою. Також ми бачимо, що наших можливостей вже не вистачає, аби впоратися з потоком людей", - сказав DW активіст київського Автомайдану Олександр Кляшторний. Він закликає владу терміново почати вирішувати проблеми біженців на державному рівні та забезпечити під ці потреби необхідне фінансування.