5 січня 1968 року Александра Дубчека було обрано першим секретарем ЦК Компартії Чехословаччини. Це стало відліком початку драматичної лібералізації, яка зрештою завершилася введенням радянських танків та зміцненням комуністичного режиму. Однак багато учасників тих подій вважають, що жертви не були марними - минуло ще два десятиліття і чехи та словаки таки повалили комунізм у ході "Оксамитової революції". "З обранням Дубчека справді відчутним був подув свіжого вітру. Це був незабутній, чудовий час, коли люди відчували прихід чогось такого, чому хотілося радіти", - згадує одна зі символів "Празької весни", учасниця популярного тоді поп-тріо Golden Kids Марта Кубішова.

Музика, розповідає Кубішова, теж відіграла не останню роль у "Празькій весні", а її тріо на початку 1968-го дозволили виступити із концертами у Парижі та Західному Берліні. У Чехословацькій столиці можна було без труднощів дістати рідкісні для інших країн соцтабору грамплатівки. "Здавалося ніби "залізної завіси" і не існує. Але, звісно, це була лише ілюзія", - додає Кубішова.

Соціалізм із людським обличчям

Обрання Дубчека стало подією у цілому ланцюгу змін, що передували "Празькій весні", зауважує історик Петр Блажек: це і розвінчання культу особи Сталіна на ХХ з'їзді КПРС у 1956 році, і вихід на волю чехословацьких дисидентів на початку 1960-х і усвідомлення необхідності проведення економічних реформ.

Дубчек, який провів частину дитинства у СРСР, змінив на посаді консерватора Антоніна Новотного. Чехословаки відразу ж помітили разючу різницю між керівниками. "Дубчек був значно відкритішим. За це у народі його прозвали "політиком, що посміхається"", - каже Блажек.

Його обіцянка побудувати "соціалізм із людським обличчям" теж прийшлася простому люду до душі. У тому числі і Марті Кубішовій. Хоча вже тоді вона засумнівалася у її реалістичності. "Це було гарне гасло. Але на той момент я вже добре знала комуністів, тому особливого значення тому, що саме це може означати не надавала", - зізнається зірка чехословацької сцени.

Історик Ян Адамек вважає, що це гасло Дубчека було "чудовим прикладом політичного маркетингу", адже інтерпретувати його кожен міг на свій лад: від комуністичної диктатури з людськими рисами до ліберальної демократії з елементами соціалізму.

Кінець цензури

Питання про роль Дубчека у ході народних повстань проти радянської диктатури досі залишається предметом суперечок істориків. Адамек зауважує, що Дубчек та інші реформатори серед верхівки ЦК КПЧ ставили перед собою досить скромні цілі. "Вони прагнули нового прогресивного керівництва, але не думаю, що мріяли про події, що розгорнулися у 1968-му. Просуваючи реформи, вони, втім, залишалися радше сторонніми спостерігачами", - каже Адамек.

Найсміливішим кроком Александра Дубчека вважають відмову у квітні 1968-го від цензури. "Свобода слова у суспільстві, що раніше жило за умов цензури, означає, що критикувати почнуть і тебе. І Дубчека критикували. За зайвий радикалізм або ж, противно, за недостатню радикальність", - пояснює історик.

Дубчек та його соратники ніколи не ставили під питання керівну роль Компартії. Проте, у Москві на демократичні перетворення та вимоги навіть більшої відкритості споглядали із явним невдоволенням. Так само негативно реформи Дубчека сприймали і бюрократи у консервативному крилі Компартії Чехословаччини. 

21 серпня 1968 року війська країн Організації Варшавського договору під проводом Москви увійшли в Прагу, поховавши під гусеницями танків надії на перетворення в окремо взятій країні соцблоку. Саме тоді з'явилося те, що західні політологи назвали "Доктриною Брежнєва", суть якої полягала в обмеженому суверенітеті країн Центральної Європи та беззаперечного права Москви втручатися у внутрішні справи країн соцтабору, якщо ті відхилялися від заданого Кремлем політичного курсу.

Танки на вулицях Праги

Історик Блажек вважає керування Дубчека провальним, адже той не зміг задовольнити ані реформаторів, ані консерваторів, як і не спромігся передбачити прогнозовану реакцію СРСР та решти соцблоку. "Він був диваком, але його любили у народі. Та я не став би називати його одним із видатних чехословацьких політиків ХХ століття", - каже він. 

Під час радянського вторгнення співачка Марта Кубішова відкрито підтримала Дубчека та поспіхом записала жалісливу баладу "Молитва за Марту" із закликами до миру, яка стала своєрідним гімном "Празької весни".

Незабаром композицію заборонили допускати в радіоефір, а сама співачка теж мусила на 20 років забути про сцену. "Празька весна", що протривала трохи більше семи місяців, завершилася придушенням народних протестів та масовою еміграцією. Але й навіть цей короткий подих свободи допоміг людям зберегти надію на те, що колись комуністичний режим таки буде повалено, каже Кубішова. "Це не минуло марно, а зробило нас сильнішими. І цей ковток свіжого повітря вселив у нас ще більше бажання досягти свободи. Він був із нами у наступні 20 років".