Виступаючи у Верховній Раді на початку березня цього року, президент України Володимир Зеленський вимагав від тодішнього прем'єр-міністра Олексія Гончарука та його уряду піти у відставку. За словами глави держави, той кабінет мав низку важливих здобутків. "Але правда в тому, що українцям цього замало", - додав Зеленський. Серед перших його претензій було недовиконання державного бюджету на майже 16 мільярдів гривень за перші два місяці року та падіння промислового виробництва. Президент зазначив, що йому не соромно за уряд Гончарука, але хотілося б мати Кабмін, "яким можна було б пишатися".

Приблизно такими ж були претензії Зеленського і до вже колишнього генерального прокурора Руслана Рябошапки. "Моя особиста думка дуже проста: немає результату - не повинен займати місце", - заявив Зеленський 5 березня з вимогою до Рябошапки піти у відставку. Про колишнього голову свого офісу президент взагалі пізніше сказав, що "врятував" того від влади, яка почали його "їсти". "Я не впевнений, що він зараз також так думає, але це вже його справа", - додав Зеленський в інтерв'ю "Українській правді" у червні.

Тоді деякі експерти пояснювали DW такі рішучі кроки президента його чутливістю до рейтингів. Оприлюднене в лютому цього року дослідження Центру Разумкова засвідчило, що Гончаруку не довіряли 63,2 відсотка опитаних. Невтішні новини соціологи мали й для Зеленського: хоча 51,5 відсотка респондентів висловлювали тоді довіру президенту, цей показник у порівнянні з попередніми дослідженнями зменшився. Ще у вересні минулого року рівень довіри Зеленському, згідно з даними Центру Разумкова, ще сягав 79 відсотків.

Читайте також: Український уряд - кажемо Шмигаль, маємо на увазі Зеленський

Новий уряд - нові проблеми

Хоча на початку листопада наступник Гончарука Денис Шмигаль заявив, що його уряду вдалося зменшити недовиконання плану бюджету за доходами, вже 20 листопада Державна казначейська служба зупинила фінансування всіх державних видатків, окрім захищених, через проблеми з фінансуванням державного бюджету. При цьому міністр фінансів Сергій Марченко визнав необхідність скорочувати витрати через фіскальний розрив, який може становити приблизно 3,5 мільярда доларів або майже 100 мільярдів гривень. Також в листопаді Держстат повідомив, що падіння промислового виробництва знову прискорилося до п'яти відсотків на тлі загострення епідемії COVID-19, контроль за якою, на думку опитаних DW експертів, українська влада остаточно втратила. Однак поки що, щонайменше публічно, Зеленський до кабінету міністрів претензій не має.

Немає у нього питань і до нової генпрокурорки Ірини Венедіктової, якій у Національному антикорупційному бюро України (НАБУ) закидають, що вона своїми діями перешкоджає діяльності антикорупційних детективів. Останній такий випадок - справа одного з колишніх командувачів Національної гвардії України, якого звинувачують в оборудках з нерухомістю для військових. Як заявили в НАБУ, через дії антикорупційні детективи не змогли вчасно повідомити про підозру одному з ймовірних учасників злочину. При цьому низка ЗМІ повідомила, що детективи мали вручити підозру одному з заступників керівника Офісу президента (ОП) України Олегу Татарову.

Читайте також: В Офісі генпрокурора вважають тиском закиди НАБУ

Слід зазначити, що і Венедіктова, і голова ОП Андрій Єрмак і до цього неодноразово потрапляли у скандали, викликані звинуваченнями не лише політичних опонентів, але й колишніх соратників. Так, колишній депутат фракції "Слуга народу" публічно звинуватив генпрокурорку у блокуванні вручення підозри іншому депутату від президентської фракції Олександру Юрченку. Лерос також закинув брату Єрмака "торгівлю державними посадами", а самому Єрмаку - зрив операції з затримання бійців ПВК "Вагнер", зловживанні владою і роботі на спецслужби Росії. Однак результати роботи Венедіктової Зеленського поки що влаштовують, а так звані "плівки Єрмака" він назвав "порожньою справою" - звільняти голову свого офісу він поки що не планує, а ситуацію з Татаровим не коментує.

І навряд чи це можна пояснити тим, що з новою командою рейтинги Зеленського та його соратників стали кращими. Опубліковане 10 листопада опитування Центру Разумкова свідчить - Зеленському довіряє вже не 51,5 відсотка опитаних, як у лютому, а лише 33 відсотка, хоча він й досі залишається найбільш популярним політиком в Україні. Рейтинг недовіри до Шмигаля зараз також вищий за показник Гончарука перед звільненням і складає 69 відсотків.

Коротка лава запасних у команді Зеленського

У розмові з DW експерти зазначають, що сам президент України, вірогідно, й хоче замінити частину фігур у владі, але, на відміну від весни, зараз його простір для маневру сильно обмежений. Керівник київського Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко зауважує, що проблема пошуку заміни для урядовців, якими не задоволений президент, має два аспекти. Передусім, кандидати, що могли б потенційно замінити скандальних міністрів, не завжди знаходять підтримку у Верховній Раді.

Одним із прикладів експерт називає головного санітарного лікаря України Віктора Ляшка, якого розглядають як заміну голови міністерства охорони Максима Степанова. Попри те, що незадоволення останнім на Банковій є високим, багато представників медичної еліти, а також значна кількість народних депутатів опираються ідеї призначення на цю посаду Ляшка.

Політичний експерт і засновник Центру "Ейдос" Віктор Таран додає, що спроба затвердити нові кандидатури на посади міністрів у момент, коли Верховна Рада ухвалює бюджет на наступний рік та низку інших важливих законопроєктів є занадто ризикованою. На його думку, це зменшує вірогідність кадрових ротацій найближчим часом не лише в уряді, але й в Офісі генерального прокурора, адже знайти голоси для кандидата на заміну Венедиктовій також буде вкрай важко.

Водночас знайти бажаючих піти у владу зараз також не просто, зазначає Фесенко. "У розпал епідемії COVID-19 та пов'язаних із нею економічних проблем це означає необхідність вирішувати величезні проблеми та наражатися на майже гарантовану критику. Добровільно сідати на такий електричний стілець ніхто не хоче", - каже експерт. До того ж, по-справжньому сильних антикризових менеджерів, а не слухняних виконавців, які б могли очолити уряд у такий непростий час в команді Зеленського просто немає, а запрошення подібних фігур з інших політичних таборів загрожує утворенням паралельного центру впливу у владі, додає Фесенко.

"Свої" люди президента України

Деякі ж члени команди Зеленського, яких би він міг звільнити самостійно - наприклад, голова та інші співробітники Офісу президента України, вже встигли продемонструвати свою корисність і стали занадто близькими до глави держави, аби він був готовий попрощатися з ними так просто, пояснює Таран. "Вони фактично його друзі", - каже він.

Із цим погоджується і Фесенко - Єрмак, наприклад, за його словами, постійно демонструє Зеленському свою лояльність та незамінність. "Не даремно він його супроводжував навіть у Феофанії, під час одужання від COVID-19", - розповідає експерт. Татаров, своєю чергою, став важливим для президента комунікатором із силовиками, який знає особливості цієї сфери і володіє зрозумілою для її представників манерою спілкування, додає Фесенко.

При цьому Зеленський, за його словами, почав послуговуватися логікою більшості українських політиків, які намагаються не здавати "своїх" людей навіть на тлі жорсткої критики. "Яскравим прикладом цього був експрезидент Віктор Янукович, який майже ніколи не віддавав на поталу представників своєї команди. У цій логіці, якщо ти здаєш "своїх", ти програєш, бо від тебе одразу почнуть вимагати наступної жертви", - пояснює Фесенко. У Зеленського, за його словами, "своїх" людей не так вже й багато, аби дозволити собі інший підхід.