До кінця 2012 року в Європі планують ввести в дію загальноєвропейську систему біженців. Адже до цих пір умови життя тих, хто шукає притулку, та умови їхнього перебування відрізняються залежно від країни ЄС. Також в Європі все ще не уніфікована процедура отримання статусу біженця.

Експерт з питань міграції з Amnesty International Аннелізе Бальдаччіні вважає, що для запровадження єдиних стандартів знадобиться більше часу: «На європейському рівні ми маємо спільні стандарти та нормативи. Але до реалізації їх на практиці та створення відповідної інфраструктури у країнах-членах ЄС доведеться ще довго чекати», - наголосила експерт.

Біженець єврокомісарці: «Дайте кілька євро!»

У Греції, яка зараз має найбільш високі показники перетинання зовнішнього кордону в Європі, інфраструктура для мігрантів є найбільш недосконалою. За даними Міністерства закордонних справ Греції, її кордон з Туреччиною у 2011 році щодня перетинали близько півтисячі осіб. Також і єврокомісарка з питань внутрішніх справ Сесилія Мальмстрьом має особливі спогади про тамтешній табір для біженців: «Я пригадую хлопця з Афганістану, якого зустріла в Евросі у Греції. Він сказав, що йому 14 років, він утік з Афганістану, добираючись пішки та автостопом».

Хлопця розмістили разом з шістьма-сімома десятками інших юнаків у тісній кімнатці, розповідає єврокомісарка. Там було тільки два туалети, один з яких взагалі не працював, «і він попросив в мене кілька євро, щоб зателефонувати мамі, яка, напевно, дуже хвилювалася за нього», - описує цю зустріч Мальмстрьом.

700 тисяч біженців з Сирії

Ситуація може ще більше загостритись: за оцінками ООН, очікується, що до кінця 2012 року Сирію через громадянську війну покинуть близько 700 тисяч людей. Досі з країни вже втекли 300 тисяч сирійців, і більшість з них - до сусідніх країн: Лівану, Іраку, Йорданії та Туреччини. А вже звідти сирійці потрапляють переважно до Греції.

Утім, Бальдаччіні заспокоює: «Скільки сирійських біженців дійсно прибули в Європу за останні півтора року, тобто з початку кризи? Близько 12 тисяч». Ця цифра не є великою, запевняє експерт Amnesty International і додає, що деякі країни ЄС повинні вдатися до особливих заходів, зокрема, посилити готовність приймати біженців.

Греція не прогресує у захисті мігрантів

Через кризу Греція й так потрапила у великі фінансові труднощі, що впливає на рівень поводження з біженцями. Крім того, країна все ще не має належної нормативної бази щодо біженців та іноземців, щоб впоратись із зростаючою кількістю мігрантів. Фактично Греція приймає мігрантів уже понад 20 років. За оцінками грецьких чиновників, з майже 11 мільйонів мешканців країни близько одного мільйона мають іммігрантське походження.

«Грецькі установи, здається, не в змозі задовольняти основні потреби біженців, особливо коли йдеться про їхнє розміщення, харчування та адекватний захист», - вважає Бальдаччіні. Вона наголошує, що люди залякані і не подають заяви про визнання їх біженцями, оскільки під час їхнього розгляду їм доводиться довго перебувати в таборі.

Уніфіковані стандарти...

Усунути недоліки має уніфікована європейська система біженців. Зараз відбувається фінальна стадія переговорів щодо її запровадження, пояснює єврокомісарка Мальмстрьом. Особливо вона відзначає діяльність спеціалізованої агенції ЄС European Asylum Support Office (EASO). Ця установа допомагає країнам адекватно поводитись з біженцями, зокрема, і найуразливішим з них – неповнолітніми без супроводу.

Деякі країни ввели захисні програми, окремі з них – з позитивним результатом, як от Голландія. «Чиновники з країн-членів ЄС, які мають справу з неповнолітніми без супроводу, отримують спеціальну підготовку завдяки EASO», - пояснює Мальмстрьом. А експерт Amnesty International Бальдаччіні сподівається, що EASO сприятиме посиленню солідарності між країнами-членами ЄС у питаннях біженців.

… чи великі розбіжності?

Наприкінці цього тижня на Мальті, де розташований офіс EASO, глави держав середньоземноморського регіону зустрічалися, аби обговорити спільну політику безпеки та щодо біженців. Власне, йдеться про держави західного узбережжя: Іспанію, Францію, Італію, Португалію та Мальту з європейського боку, а також Алжир, Марокко, Туніс, Лівію та Мавританію з північноафриканського боку.

Але чи не повинні зібратись за одним столом усі країни, які мають подібні проблеми? Бальдаччіні вважає, що такі саміти свідчать про роз´єднаність всередині Євросоюзу: «Це паралельні процеси, які існують поряд із зустрічами на рівні ЄС чи двохсторонніми зустрічами з країнами, які не є членами ЄС. Вони можуть допомогти вирішити спеціальні, регіональні проблеми».