Очікування українських можновладців від приватизації завжди були доволі амбітними. Так, у 2017 році у державному бюджеті було заплановано отримати від продажу державного майна 17 мільярдів гривень, але реальні надходження до нього склали лише близько 3,4 мільярда гривень. Попри це, на поточний рік у бюджет заклали ще більший прогноз надходжень від приватизації - близько 21,5 мільярда гривень. Щоправда, в інтерв’ю DW за тиждень до своєї відставки екс-міністр фінансів України Олександр Данилюк попередив, що цього року план також не буде виконано.

І хоча член Групи стратегічних радників з підтримки реформ в Україні та віце-президент Української академії корпоративного управління Андрій Бойцун зазначає - головною метою приватизації є не наповнення держбюджету, а залучення інвестицій, прибирання джерел корупції, збільшення ефективності підприємств та економічної конкуренції, - він також незадоволений нинішнім станом речей. "Позитивом є прийняття нового закону про приватизацію, створення бази для запуску малої приватизації та найняття радника для підготовки до продажу "Центренерго". Але якщо говорити про конкретні продажі, то на даний момент прогрес у сфері приватизації є майже нульовим", - констатує радник.

Власний інтерес

Найголовнішою причиною відсутності прогресу у приватизації держпідприємств заступник директора Центру економічної стратегії Дмитро Яблоновський без вагань називає політичну корупцію. При цьому, за словами експерта, причиною тут є не лише контроль за славнозвісними "потоками", який дозволяє політикам вимивати державні гроші у потрібні "кишені", але й соціальне значення багатьох державних підприємств. "Контроль над тарифами або цінами на товари, що виробляють певні державні підприємства, також можна використовувати як інструмент політичного впливу", - каже експерт.

Саме тому політики та пов’язані з ними особи, які є головними вигодонабувачами неефективного державного управління державними активами, і є найбільш активним "гальмом" приватизації, пояснює Бойцун. "Авжеж ці люди будуть проти того, аби продати курку, яка несе золоті яйця. Бо ці яйця вони забирали собі, а гроші від продажу підуть державі", - іронізує радник, за словами якого такі політики використовують увесь свій можливий вплив як на законодавчому, так і на бюрократичному рівнях, аби завадити проведенню прозорої приватизації.

На підтвердження своєї тези обидва експерти наводять дані Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Згідно з цими даними за минулий рік, з понад трьох сотень розслідуваних детективами справ 49 стосувалися корупції на державних підприємствах. Загальна сума завданих збитків у цих справах оцінюється в 20 мільярдів гривень. Не дивно, що в липні минулого року директор НАБУ Артем Ситник назвав державні підприємства "основним джерелом політичної корупції".

Непопулярний розпродаж

Втім, у політиків є ще одна вагома причина не поспішати з приватизацією, визнає Бойцун. За його словами, ідея продажу державних підприємств приватному капіталу не користується популярністю у пересічних виборців. І Україна у цьому не є винятком. Особливо підозріло до приватизації ставляться українці, старшого та похилого віку, які пам'ятають приватизацію 1990-их років, що дискредитувала саму ідею продажу держпідприємств, зазначає експерт. За його словами, нове покоління більше погоджується з твердженнями про те, що приватний власник є ефективнішим за державу чи те, що держпідприємства є джерелом корупції.

Згідно з дослідженням, проведеним у 2015 році Національною академією наук України та Інститутом соціології в рамках проекту "Українське суспільство: моніторинг соціальних змін", у 1992 році до приватизації великих підприємств негативно ставилися лише 31,6 відсотка опитаних. Але за більш ніж 20 років незалежності цей показник зріс до 54,4 відсотка.

Бюрократична тяганина

Можливим спротив приватизації роблять українська бюрократія та політична система - як на рівні законодавчої влади, так і в міністерствах та Фонді державного майна. Так, під час ухвалення нового закону про приватизацію низка депутатів намагалася зберегти старі інструменти гальмування приватизації, серед яких проведення так званої незалежної оцінки підприємств, розповідає Бойцун. "Така оцінка за можливості обрати "потрібного" оцінщика призводила до завищення ціни державної компанії, що робило її нецікавою для потенційних покупців", - пояснює радник.

Водночас міністерства, в управлінні яких перебувають державні підприємства, можуть роками не передавати їх до Фонду державного майна під усіма можливими приводами, каже Бойцун. "У підсумку, затримка щодо передачі майна до ФДМ може вимірюватися роками, і йдеться про десятки підприємств у кожному такому міністерстві", - розповідає радник.

Як зазначає Яблоновський, ухвалення нового закону про приватизацію та затвердження урядом правил приватизації для малих підприємств вартістю менше 250 мільйонів гривень дають надію на пожвавлення процесу. Зокрема, "мала приватизація" відтепер проводитиметься за допомогою електронної системи ProZorro. Щодо великої приватизації, то певний позитив Яблоновський вбачає у залученні до процесу інвестиційних радників. Втім, ключовим для успіху продажу великих підприємств є наявність політичної волі, упевнений Яблонський. "Якби було справжнє бажання, то можна було б продати державні компанії набагато швидше і в попередні роки", - зазначає експерт.