Те, що Йон Гнарр - професійний жартівник, стає зрозуміло з перших секунд інтерв'ю. "Це наше славне ісландське сонце", - говорить 52-річний чоловік в окулярах, посміхаючись, коли на початку бесіди з DW через Skype його просять розгорнути монітор у бік від вікна. Гнарр - колишній мер Рейк'явіка, найпівнічнішої європейської столиці. Майже десять років тому йому вдалося те, що зараз намагається зробити комік і кандидат в президенти України на виборах 31 березня Володимир Зеленський.

В Європі коміки йдуть в політику і виграють

Гнарр - колишній басист панк-групи і колишній таксист, успішний актор, письменник і телевізійний комік, батько п'ятьох дітей. У 2009 році з далекими від політики друзями він жартома заснував нову партію, назвавши її "Найкраща партія", і в 2010 році пішов з нею на вибори до міськради столиці Ісландії, де проживає більш ніж третина 350-тисячного населення острівної держави. Результат: "Найкраща партія" здобула 34,7 відсотка голосів і сформувала коаліцію з соціал-демократами. Так Гнарр став мером Рейк'явіка. Він пропрацював повний термін і пішов з політики в 2014 році, написавши про свій досвід книгу і п'єсу. Зараз ця п'єса ставиться в Національному театрі Ісландії, а він - грає в ній самого себе.

У новітній європейській історії Гнарр - один з першопрохідців і перший, хто здобув успіх. В Італії комік Беппе Грілло заснував свій протестний "Рух п'яти зірок" приблизно в той же час, коли і Гнарр створив в Ісландії свою "Найкращу партію", але до влади партія Грілло прийшла пізніше. Спочатку "П'ять зірок" добилися успіху на місцевих виборах в провінції, а за підсумками парламентських виборів 2018 року увійшли в уряд. Є досвід коміка-політика і в Німеччині. Колишній шеф-редактор сатиричного журналу Titanik Мартін Зоннеборн (Martin Sonneborn) заснував з колегами в 2004 році партію, яку так і назвав - "Партія". Його найбільший політичний успіх - обрання в 2014 році депутатом Європарламенту. Зараз він готується переобратися.

Спроба "перетворити вибори на фарс"...

"Це було після фінансової кризи, коли вся економіка Ісландії обвалилася", - розповідає Гнарр про своє рішення піти в політику. У 2008 році на тлі фінансової кризи, що виникла в США, криза вразила і банківський сектор Ісландії. Вона супроводжувалася обвалом курсу національної валюти. "Я тоді думав поставити про це п'єсу, але потім прийшла думка: а чому б не зробити так, щоб театр прийшов до них, - сміється Гнарр, маючи на увазі політиків, банкірів і ЗМІ. - Моя ідея полягала в тому, щоб влаштувати грандіозний спектакль, який би привернув увагу, і щоб я якось зміг перетворити вибори на фарс".

Його натхненниками, розповідає далі Гнарр, були французький письменник і поет Андре Бретон, і зокрема його "Маніфест сюрреалізму", а також колишній мер колумбійської столиці Боготи Антанас Моккус, у якого литовське коріння. Моккус - математик, філософ і університетський професор - відомий нетрадиційними методами. Ще до обрання мером він прославився інцидентом, коли він показав невгамовним студентам свій оголений зад. "Я відкрито говорив, що користуюся інструкціями Бретона, як перемогти на виборах", - сміється Гнарр. За його словами, спочатку він "не планував ставати політиком", а хотів "зробити експеримент". У цьому, мабуть, одна з головних відмінностей ісландського коміка від його колеги по цеху Зеленського, хоча про справжні наміри кандидата в президенти України можна тільки здогадуватися.

Виборчу кампанію Гнарр проводив у стилі пародії, активно використовуючи соціальні медіа, що тоді в Ісландії було новаторством. "Ми обіцяли парламент без наркотиків до 2020 року, або що ми будемо відкрито корумпованими, - згадує комік, здригаючись від сміху. - Однією з моїх обіцянок була обіцянка порушити всі обіцянки".

...і що з цього вийшло

Проект, який планувався як жарт, виявився надзвичайно популярним і в якийсь момент Гнарр зрозумів, що "втратив контроль". "Люди стали пов'язувати з рухом надії, - згадує він. - Багато хто розміркував приблизно так: а чому б не вибрати коміка? Коміки і гумористи, як правило, розумні люди, з добрим серцем. Бувають винятки, але чому ні?". При цьому він не вважає, що голосування за нього було протестним. За його словами, частина виборців сприймала його серйозно, іншій частині - сподобалася його ідея. Виборці очікували від нього "чесної розповіді про те, що відбувається".

Коли ж партія перемогла і він став мером столиці, Гнарр зізнається, що "абсолютно не був готовий до цього", а перші два роки були "терором". Комік каже, що не очікував жорсткої та жорстокої відсічі з боку інших політиків, розлючених його перемогою. "Такої жорстокості я не пам'ятаю з часів школи, - говорить колишній мер. - Мене висміювали, називаючи "клоуном в міськраді", міркували про мій інтелект, і іноді це було боляче". Відчувається, що це його сильно зачепило. Озираючись назад, він вважає, що противники хотіли "зламати його" і змусити до відставки. Але цього не сталося. Гнарр і його соратники допрацювали до кінця терміну.

Говорячи про підсумки свого походу в політику, Гнарр зазначає, що пишається стабілізацією ситуації в Рейк'явіку і реалізованими проектами, серед яких - фінансова допомога міській енергокомпанії. Але головне - його участь і перемога на виборах "дали людям надію, що щось справді можна змінити, що ніхто не приречений сидіти пасивно".

Чому Йон Гнарр пішов з політики

Чому він не залишився в політиці? "Я хотів повернути своє колишнє життя, - пояснює Гнарр. - Я не шукав кар'єри в політиці, я просто хотів зробити жест, спробувати". За його словами, сама природа його партії не припускала повторної участі у виборах: "Це була непередбачувана партія, а другий термін зробив би її передбачуваною. Я цього не люблю".

На запитання, чи знає він, що в Україні комік Зеленський балотується в президенти, Гнарр відповів, що читав про це в англомовній пресі та вважає його приклад "надихаючим". При цьому ситуація "небезпечна", оскільки український колега, на думку ісландця, має справу "з набагато більш серйозними людьми", ніж ті "жорстокі і вульгарні люди", з якими сам він зіткнувся в Рейк'явіку.