Це видається абсурдом, але цей чоловік справді упродовж років щодня зранку тренувався за допомогою еспандера. Адольф Гітлер таким чином зміцнював свої м'язи, щоб під час проходження біля колони бійців якомога довше тримати витягнуту руку, жодного разу її не опускаючи. Дивацтво? Щось зовсім несуттєве з огляду на жахливі злочини, скоєні цим чоловіком?

Якраз навпаки, стверджується у новій біографії Гітлера, написаній гамбурзьким істориком і журналістом Фолькером Ульрихом (Volker Ullrich). Він звернув більше уваги, ніж це було раніше, на Гітлера як на людину. Він зосередився на його здатності до самоінсценування, а сюди якраз і належить витримка під час гітлерівського привітання, щоб описатити досі загадкове сходження вгору диктатора Гітлера.

Шлейф міфів і легенд

Особистість Гітлера досі оповита шлейфом міфів і легенд. До цього цілеспрямовано докладав зусиль ще за свого життя і сам диктатор. Те, що він ріс у матеріально несприятливих обставинах - цілковита брехня, насправді родина Гітлера належала до заможного середнього класу. Те, що він сам як фюрер та рейхсканцлер постійно вів аскетичний спосіб життя і не потребував особистих благ, теж є свідомим введенням в оману. Фюрер одержував костюми, пошиті на замовлення, полюбляв дорогі автомобілі і мав мільйони, не в останню чергу завдяки надходженям від "Mein Kampf".

Особливий успіх мало твердження Гітлера, що у нього не було приватного життя. Натомість він, мовляв, всі сили і все своє життя віддавав служінню німецькому народові. Фолькер Ульрих заперечує це твердження. "Приватне життя Гітлера було багатшим, ніж дехто з сучасників, а згодом і істориків це уявляли". Він обертався у вузькому колі обраних друзів і політичних соратників у Оберзальцбергу, здійснював піші прогулянки, переглядав з гостями кінофільми (міністр пропаганди Ґеббельс справді подарував Гітлеру на Різдво 1937 року зібрання з 18 фільмами про Мікімауса), а його кохана Єва Браун більшою або меншою мірою виконувала обов'язки господині будинку.

Людина як демагог

Утім, найцікавіше розглядати особистість Гітлера у політичному контексті. Його риторика та акторські здібності для його біографа стоять на чільному місці. Фолькер Ульрих не хоче дивитися на Гітлера як на нереалізованого митця. Він був посереднім художником і архітектором, його справжня обдарованість розкрилася у сфері політики. "У тактичних хитрощах, у здатності блискавично розпізнавати та використовувати зручні ситуації він був вищим на голову від усіх політиків не лише у власній партії, а й інших партіях", - зауважує дослідник.

У Гітлера була неймовірна здатність завойовувати людей найрізноманітніших поглядів, і для цього щоразу, наче актор, перевтілюватися у нову роль, котра найбільше відповідає ситуації. Він міг неначе за порухом якогось важеля одразу ж викликати в себе сльози. Він справляв враження на ветеранів війни, шляхетних дам, авторитетних бізнесменів, а також на бійців штурмових підрозділів. У нього був підхід до кожного.

Його ж зовнішній вигляд міг на перший погляд видаватися буденним та середньостатистичним. Утім, на політичній арені він перетворювався на демагога, "якого ще ніколи не знали у німецькій історії", - відзначає біограф. Він наводить такі свідчення, як, наприклад, слова 19-річного студента Ґоло Манна, котрий був присутній на одному з виступів Гітлера восени 1928 року. "Я мусив опиратися енергії та переконливості промовця, а моєму другові єврейського походження, якого я з собою привів, це не вдалося. "Він правий", - шепотів він мені. І оце "Він правий", - як часто я мусив це чути пізніше, від слухачів, від яких я цього ніколи не очікував".

Далеко не перша біографія

Той, хто у Німеччині береться писати біографію Гітлера, мусить спершу відповісти на запитання, чи справді потрібен новий погляд на життя диктатора. Чи не все вже сказано про цю людину? Досі образ Гітлера у сприйнятті суспільства формували насамперед дві біографії - журналіста та історика Йоахіма Феста (написана 1973 року) та британського історика Ян Кершоу (двохтомне видання 1998 і 2000 року).

Фолькер Ульрих відзначає, що Фест у своїй праці про Гітлера піддається впливу міністра озброєння Третього рейху та улюбленого архітектора Гітлера Альберта Шпеера та його особистого погляду на диктатора. Адже Фест разом зі Шпеером писав його "спогади", повідомляючи про Гітлера. Натомість праця Кершоу спирається на науковий підхід. Але його більше цікавили суспільні структури, які уможливили появу феномена Гітлера і меншою мірою - сама особистість диктатора, зазаначає Фолькер Ульрих.

У першій частині біографії Гітлера, котра нещодавно вийшла друком, Фолькер Ульрих посилається на численні знахідки у німецьких архівах, які досі залишалися поза увагою досолідників. "Несподванкою для мене стало те, як багато ще можна відкрити, хоча життя Гітлера вважається одним з найкраще досліджених справ в історіографії", - каже Ульрих. Він досліджував спадщину заступника фюрера - Рудольфа Геса в Берні, а також досі маловідому документацію федерального архіву в Берліні, де містяться приватні рахунки Гітлера за 1930-1933 роки. Вони демонструють, що Гітлер, якого вважали скромним, дуже рано почав жити на широку ногу.

Людина і масовий убивця

Гітлер міг бути блискучим оратором і талановитим політичним актором, але його радикалізм не ховався під жодною маскою, він ніколи не робив таємниці зі своїх політичних намірів. Це виявляється насамперед в його фанатичному антисемітизмі.

"За усієї тактичної гнучкості він зрештою не випускав з поля зору кінцеву мету - знищення усіх євреїв", - каже Ульрих. І спроба по-новому подивитися на Гітлера як на людську істоту в цій біографії у жодному разі не означає применшення жахливості його злочинів, зауважує автор книги.