Дослухавшись до критики громадськості президент Петро Порошенко таки змінив міністра оборони України, звільнивши Валерія Гелетея і запропонувавши на цю посаду командувача Нацгвардії Степана Полторака. На своєму останньому засіданні перед виборами Верховна Рада 245 голосами підтримала цю кандидатуру у вівторок, 14 жовтня. Після складення присяги Полторак заявив, що знає, чого саме потребує зараз українська армія. "Україна потребує миру. Гарантом миру можуть бути сучасні, добре підготовлені, мобільні і добре оснащені Збройні сили України. Для цього мені потрібен час, ваша підтримка і допомога", - сказав новий міністр оборони з парламентської трибуни.

Політичний виклик

Втім, експерти скептичні до того, чи Степану Полтораку вдасться швидко та якісно налагодити забезпечення армії, навіть при тому, що нинішніх в умовах війни відновлення боєздатності українського війська - пріоритет і президента, і уряду. "Не потрібно плекати великі очікування, що йому вдасться змінити щось в цій системі. Це залежить не від особистості міністра оборони, а від політичної кон'юнктури", - вважає заступник директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Антон Міхненко. Він зазначає, що Полторак кваліфікований, має досвід роботи у правоохоронних структурах, оскільки очолював Академію Внутрішніх Військ МВС України, командував Внутрішніми військами, на базі яких була сформована Нацгвардія, але водночас знається і на армійських справах, бо закінчив військову академію Збройних Сил України.

Водночас, Полтораку бракує політичного досвіду, аби лобіювати інтереси армії, наголошує директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. "Міністр оборони – це політична фігура. Вона повинна мати вплив в уряді, адже йде формування оборонних замовлень, потрібно вносити адекватні пропозиції в бюджет. Для цього йому потрібна хороша команда для реформ, які, напевне, будуть гальмувати бюрократи в міністерстві", - вважає Сунгуровський. Окрім цього він вважає, що новий український міністр оборони має бути впливовою фігурою на міжнародному рівні, аби співпрацювати з НАТО та Росією. "Рано чи пізно український та російський міністри оборони мають сісти за стіл переговорів, і Україна повинна представити на цих переговорах достойну кандидатуру, якому доведеться спілкуватися з російським Сергієм Шойгу. Поки Полторак не відповідає таким критеріям, хоча, можливо, він швидко навчається і може стати хорошим міністром оборони", - припускає директор військових програм Центру Разумкова.

"Міністр-чужак"?

Політичні виклики постали перед Степаном Полтораком відразу після того, як у понеділок, 14 жовтня, його кандидатуру на розгляд парламенту вніс Петро Порошенко. Частина елітних підрозділів Нацгвардії "збунтувалася", зачинивши своїх офіцерів в окремому приміщенні, та самовільно прийшла під Адміністрацію президента у Києві вимагати демобілізації та грошового забезпечення. Конфлікту вдалося уникнути, Полторак закликав військових не піддаватися на провокації й вертатися в частину. Однак оглядачі відразу побачили в цьому красномовне попередження про "політичні ігри", на які новому міністру оборони в подальшому доведеться адекватно реагувати.

Окрім цього, очільнику вже пророкують "непорозуміння" з військовими генералами та командирами, адже новий міністр оборони, як і попередній -виходець з системи МВС і є своєрідним "чужаком" в армії. "Міністр повинен мати авторитет у військових. Його поки немає. Тому, ймовірно, як і Гелетея, Полторака сприймуть в штики", - переконаний Микола Сунгуровський. Натомість президент Петро Порошенко, вносячи кандидатуру Степана Полторака зазначив, що вагомим аргументом при прийнятті рішення для нього став авторитет Полторака серед військових. "Я поспілкувався з генералами, зустрівся з простими бійцями, з комбатами. Бесіди з ними переконали мене в правильності мого вибору", - сказав Порошенко.

Призначення людини з "поза системи" має і позитивні моменти, кажуть аналітики. "Порошенко не боїться йти на кадрові експерименти. Міністр-чужак це для того, аби не було корупційної поруки у відомстві, де всі одне одного знають і покривають", - вважає голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.