Республіка Молдова формально має усі сучасні інституції, притаманні правовій державі. Водночас це країна, що перебуває в агонії. Вона належить до трьох найбідніших держав Європи, її буквально роз'їдає корупція та організована злочинність, і вона не здатна запропонувати своїм громадянам майже жодних соціальних та економічних перспектив. Щонайменше третина від номінальних трьох з половиною мільйонів мешканців працюють за кордоном. Тобто це країна, що відчайдушно потребує реформ.

У червні цього року, вперше з моменту оголошення незалежності від Радянського Союзу у 1991 році, для цього з'явився реальний шанс. Після запеклої боротьби за владу із олігархом  Владом Плахотнюком, який у підсумку був змушений втекти з країни, до влади прийшов уряд під керівництвом економістки Майї Санду, відомої своєю радикальністю та непідкупністю проєвропейської політикині. Це був перший уряд реформаторів за історію країни.

Влада старих еліт

Цей експеримент тривав лише п'ять місяців. Минулого вівторка уряду Майї Санду оголосили вотум недовіри. Соціалісти, які були її коаліційним партнером, відкликали свою підтримку. Формально йшлося про долю призначення на посаду генерального прокурора. Санду наполягала на незалежному кандидаті, який би жорстко виступав проти корупції та організованої злочинності. Але їй так і не вдалось перемогти старі еліти, до яких належать і соціалісти. Вони контролювали процес відбору.

Уряд Санду від самого початку базувався на "неприродній коаліції", як її називали в країні. Санду представляє антикорупційний блок ACUM, що виступає за тісний зв'язок із ЄС. Соціалісти, натомість, походять з пострадянського політичного істеблішменту, є частиною клептократії країни та мають тісний зв'язок з Росією, хоч і не є повністю залежними від Кремля. У кожної з цих сторін була своя причина боротися проти їхнього спільного ворога, олігарха Влада Плахотнюка. Останніми роками йому вдалося побудувати в країні глибоко кримінальний режим, і саме він був співвідповідальним до "мільярдного пограбування", внаслідок якого з трьох молдавських банків зникло більше одного мільярда євро. Плахотнюк та деякі його спільники зараз розшкукуються за міжнародними ордерами.

Дилетанти при владі

Із самого початку було зрозуміло, що соціалісти підтримуватимуть лише обмежені реформи. Сильне та незалежне правосуддя занадто сильно б суперечило їхнім інтересам. І навпаки, у Санду та блоку ACUM одразу були визначені свої власні червоні лінії. Зрештою посада генерального прокурора виявилася для Санду такою, яка не передбачала компромісу.

Але також гіркою правдою є й те, що вкрай неоднорідний та сповнений внутрішніх суперечок блок ACUM, що утворився з учасників громадського протестного руху 2014-2015 років і ще ніколи не був при владі, діяв недосвідчено, по-аматорськи, наївно та без жодного плану. Замість того, аби використати слушну нагоду й одразу ж запровадити правові та адміністративні "шокові реформи", ACUM вагався, робив стратегічні помилки в доборі кадрів та не діяв на випередження щодо соціалістів, зазначає правозахисник В'ячеслав Балан.

Старі нові владні структури

Тепер єдиним центром влади в країні став президент Ігор Додон, який зараз номінально залишається безпартійним, як того вимагає конституція. Але раніше він очолював соціалістів та й до сьогодні фактично зберіг свій вплив на партію. Попередній формально реформаторський курс країни він у блискавичному темпі змінює на протилежний, навіть якщо офіційно він стверджує інше.

Уже наступного день після відсторонення Санду та її уряду від влади він запропонував одного зі своїх радників, безпартійного економіста та колишнього міністра фінансів Іона Кіку, на посаду нового "технократичного" прем'єр-міністра. А вже менше, ніж за добу, його уряд отримав підтримку   парламенту Молдови за допомогою голосів Демократичної партії Плахотнюка. Очікується, що кабмін Кіку урядуватиме щонайменше до найближчих президентських виборів, які мають відбутися наступного року.

Гра за лаштунками

Той темп, з яким Додон зумів домогтися призначення нового уряду, може видатися дивовижним. Це свідчить, що за лаштунками він вже давно домовлявся із Демократичною партією про повалення уряду Санду та обрання нового кабінету міністрів. Помітною є й особа Кіку. Новий прем'єр, що встиг попрацювати міністром фінансів за часів Плахотнюка, нещодавно дуже туманно, але досить критично висловився у Facebook щодо ЄС. Зокрема він опосередковано закинув Євросоюзу та колишньому єврокомісару з питань розширення Штефану Фюле допомогу Плахотнюку та його спільникам у "мільярдному пограбуванні". Згодом Кіку видалив цей пост.

Багато спостерігачів тепер виходять з того, що Молдова тепер знову почне віддалятися від ЄС та зближуватись з Росією. Як це  проявлятиметься на практиці, однак, стане зрозумілим трохи згодом. Найбільш трагічним для країни та передусім її громадян є те, що тепер жодних радикальних реформ не буде.

"Злодії в парламенті"

Для Європи це також є новиною, яка викликає занепокоєння. Хоча Молдова мало цікавить широку громадськість за межами власних кордонів, насправді ця країна є для Європи непростою безпековою та стабілізаційною проблемою. І не лише тому що вона знаходиться на важливому кордоні ЄС і має відверто слабкі чи непрацюючі інституції.

Уже три десятиріччя Молдова живе із сепаратистським конфліктом на сході країни, у Придністров'ї. Там розміщені російські солдати та зброя, формально правлять ортодоксальні комуністи, але насправді Придністров'я  є базою для організованої злочинності будь-якого ґатунку.

В останні десять років саме через безпекові інтереси ЄС приділяв багато уваги та енергії для підтримки реформ у країні. Здебільшого з дуже помірними успіхами. Колишня прем'єрка Майя Санду дуже просто пояснила це вже після своєї відставки: "Злодії в парламенті бояться наших реформ".