Перший так званий "камінь спотикання" (Stolperstein) - невеличку латунну табличку з написом - митець Ґунтер Демніґ (Gunter Demnig) вмонтував у бруківку навпроти мерії Кельна 16 грудня 1992 року. Рівно за 50 років після того, як рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер (Heinrich Himmler) наказав відправити синті і ромів до концентраційного табору "Аушвіц". На камені можна прочитати перші рядки наказу, у самому камені міститься весь текст наказу щодо переслідування представників меншин. 

Митець Ґунтер Демніґ таким чином став на захист ромів, які втекли з території колишньої Югославії, у дискусії щодо їхнього права залишитися в Німеччині. Згодом він розвинув проект "камені спотикання". Зокрема, у січні 1995 року він без дозволу місцевої влади уклав перші камені в Кельні, а в 1996 році, також без відповідного дозволу, -  51 камінь у Берліні, в районі Кройцберг.

За рік у австрійському Зальцбурзі Демніґ вмонтував два таких камені, вже маючи дозвіл. Органи влади в Німеччині почали підтримувати його проект у 2000 році. За майже 20 років ці таблички стали найбільшим у світі децентралізованим меморіалом на вшанування пам'яті жертв нацизму.

У 2010 році перший "камінь спотикання" Демніґа в Кельні викрали. Незважаючи на це, через три роки автор ідеї встановив новий на тому ж місці.

Ніхто не забутий

Кожна сторона квадратного каменя має розмір 10 сантиметрів. Його поверхня покрита блискучою металевою пластинкою з викарбуваними ім'ям, адресою, датою народження та смерті жертви. Як правило, такі камені закладають у бруківку перед будинком, де востаннє мешкала постраждала людина.

Проект спрямований на те, щоб зберегти пам'ять про людей, яких відслідкували за номерами ув'язнених в концентраційних таборах, щоб відновити їхню приналежність до місць, де вони колись жили. "Пам'ять про людину жива доти, доки не забуте її ім'я.", - часто говорить Демнінг, перефразовуючи Талмуд. Нахилитись, щоб прочитати тексти на каменях, означає також віддати данину поваги жертвам нацистських репресій.

Встановлення "каменів спотикання" має на меті вшанування пам'яті усіх жертв нацистської Німеччини - людей, яких закатували в концтаборі Аушвіц-Біркенау  та інших концентраційних таборах, тих, хто там вижив, а також біженців, які втікали до окупованої Британією Палестини, Сполучених Штатів та інших країн.

Не всі підтримували проект

Меморіали вшановують пам'ять про євреїв, сінті і ромів, членів політичного та релігійного опору, людей, яких переслідували за нетрадиційну орієнтацію, свідків Єгови, людей, які потрапили під дію програми евтаназії та тих, кого нацисти назвали "асоціальними".

Але не всі підтримували встановлення каменів. "Нестерпно читати імена вбитих євреїв на табличках, вбудованих в землю, які топчуть ногами ", -сказала якось екс-президент Центральної ради євреїв у Німеччині Шарлотта Кноблох (Charlotte Knobloch)про цей проект. Водночас, її наступники, Дітер Грауманн (Dieter Graumann) і нинішній голова ради Йозеф Шустер (Josef Schuster), підтримують проект.

У всьому світі

Сьогодні лише у Берліні встановлено 7 тисяч "каменів спотикання" та понад 70 тисяч у 24 країнах Європи. У 2017 році першим місцем за межами Європи, де заклали такий камінь, став вхід до школи Pestalozzi в Буенос-Айресі. Ця німецька школа, заснована у 1934 році, вважалася притулком для людей, яких переслідували нацисти.

У травні 2019 року 20 "каменів спотикання" в пам'ять про жертв нацистських репресій, вбитих під час Голокосту, вмурували у французькому Стразбурзі; ще 30 каменів планують вбудувати до кінця цього року. Слід зазначити, що такі пам’ятні знаки встановили кілька років тому і в Україні. Зокрема, у Чернівцях та Рівному.

Незважаючи на велику кількість встановлених знаків у світі, проект все ж залишається місцевою ініціативою громад, яку підтримують родичі жертв Голокосту, волонтери, студенти та школярі у всьому світі. Школярі, наприклад, нерідко досліджують біографії людей, пам'ятні камені про яких встановлені у їхніх містах.

Упродовж багатьох років Демнінг сам створював ці камені. Починаючи з 2005 року почав йому допомагати скульптор з Берліну Майкл Фрідріхс-Фрідлендер (Michael Friedrichs-Friedländer). Художники принципово виготовляють їх вручну, аби протиставити це організованому масовому процесу, яким було знищення жертв нацизму у концентраційних таборах. Фінансують цей проект за рахунок приватних пожертвувань: на створення та закладання одного каменю витрачають не більше 120 євро.