Один день із життя типового українського садка: приводять дитину, вихователь відмітив, обов’язкова групова зарядка, сніданок, загальне заняття – однакове для всіх, прогулянка, сон, ігри в групі або музичний урок і знову прогулянка, на яку всі виходять парами. Колективізм та сувора організованість – особлива ознака радянської системи. За такою схемою досі працює більшість дошкільних установ України.

Утім, є і винятки - такі собі "білі ворони", яких не влаштовують методи "зрійнялівського" виховання. У таких закладах у кожній дитині прагнуть бачити передусім особистість, все обертається навколо її здібностей та інтересів. Приміром, прийшовши до групи, дитина сама фіксує прихід, виставляючи своє фото. Теми для заняття діти обирають теж самі, відштовхуючись від зацікавлення, працюють по п’ятеро осіб у групах, розповідає в інтерв’ю DW педагог, голова громадської організації "Школа без сліз" Катерина Гороховська. Нині 80 відсотків дітей є гіперактивними, вони потребують абсолютно іншого підходу, а колективізм має відійти у минуле, переконана співрозмовниця.

Досвід Львова

У львівських садочках перші альтернативні програми виховання почали впроваджувати ще з 90-х років: "крок за кроком", "лицем до дитини", "школа Монтесорі". Ці мотодики ґрунтуються на розвитку кожної дитини як індивідуума, дітям дають більше свободи, вони вчаться робити вибір, пояснює Гороховська. З вересня у шести садочках міста впроваджуватимуть новий, досі невідомий українським педагогам метод – "дослідження проектів", додає голова організації.

Ця технологія виховання полягає у тому, що дитина самостійно обирає теми для вивчення. Приміром, "наш сад" чи то "праця моїх батьків". До цього вихователь впродовж двох тижнів слідкує за дітьми, визначає рівень розвитку і знань. Особливість підходу ще й тому, що батьки стають партнерами у дитячих дослідженнях. Батьки мають організувати почерговість і щодня один із них бере участь у заняттях. "Участь батьків у заняттях знімає багато питань, самі пособі відпадають негативні штампи", - пояснює голова організації.

Батьки "за", але…

Діти, які відвідували садочки з альтернативною формою виховання у школах стають лідерами, ініціативними учнями зі своїм баченням, які вміють робити вибір, переконана Гороховська. А побоювання, що дитина не зможе адаптуватися у звичайній загальноосвітній школі після нетрадиційного підходу є безпідставними, запевняє педагог.

Чимало батьків відкрито ставляться до інноваційних методик виховання. Але віддати дитину у такий садок не так вже й просто, скаржиться у розмові з DW мати двох дітей Ольга Рак. Садочки з відмінним вихованням – це переважно приватні установи, каже вона. "Поблизу є такий садок, але оплата там близько двох тисяч гривень на місяць. Це надто дорого, а у державний такого штибу заклад не пробитися, зауважує Рак. Її шестирічна донька ходить у звичайний садок, де, за її спостереженням, жодних нових підходів не використовують. Співрозмовниця каже, що готова платити більше, якщо побачить, що особливості і сфери інтересів її дитини будуть враховані. "Я спостерігаю, що до нашого садочка приходять молоді, активні педагоги, які мають нове бачення у вихованні, але боюся, щоб цей запал швидко не згас через малі зарплати та відсутність однодумців", - додає молода мати.

Формально втілюють всі

В тій чи іншій мірі практично всі дошкільні заклади в Україні "беруть на озброєння" нові підходи до виховання, запевняє у розмові з DW доцент Інституту розвитку дитини Національного педагогічного університету Драгоманова Наталія Левінець. Це не обов’язково загальна методика, де ставка робиться на всебічний розвиток особистості, а може бути і додаткова вузькопрофільна спеціалізація: оздоровча, художня, природознавча чи математична, пояснює експерт.

Однак, щоб втілити інноваційну форму виховання недостатньо бажання і вміння педагога, переконана науковець. Потрібні розуміння з боку адміністрації закладу, активна участь батьків-партнерів і сприятливі соціальні обставини. Усі ці ланки в українському суспільстві ще "шкутильгають", зауважує Левінець. Скажімо, непросто переконати керівництво садочка, якщо завідувачем є старша особа з багаторічним досвідом традиційної форми виховання.

Сувора реальність

Однак чи не найбільшою проблемою на шляху застосування нових віянь у вихованні є банальна переповненість груп та нестача дошкільних закладів. Якщо у групі не двадцять, а сорок дітей, то впроваджувати якість індивідуальні підходи нереально, пояснює Наталія Левінець. Зрештою, каже вона, українські батьки нині позбавлені вибору, вони віддають дитину у найближчий садок, в якому можуть знайти місце.