Журналіст та громадський активіст Ігор Луценко, який був активним учасником Євромайдану та протягом багатьох років боровся з незаконною забудовою Києва, навесні цього року став депутатом Київради. Зараз Луценко - номер 4 у виборчому списку партії "ВО "Батьківщина" - опинився за півкроку до крісла народного депутата України. На його думку, новий парламент вийшов не таким уже й якісно оновленим, як може здатися на перший погляд.

DW: Пане Луценку, чи сприятиме той факт, що до Верховної Ради пройшла досить велика кількість громадських активістів, проведенню реформ і позитивним змінам в Україні?

Насправді до парламенту пройшло не так уже й багато саме активістів Майдану. Я можу нарахувати, включно з собою, лише кілька людей. Персонально Майдан у Верховній Раді майже не представлений. Це пов'язано, в першу чергу, з тим, що люди не проголосували за партію "Правий сектор" та блок "Громадянської позиції" і "Демократичного альянсу", від яких балотувалося багато майданівців.

Але в парламент потрапила доволі велика кількість людей, які до цього не були політиками.

Те, що людина нова в парламенті, ще не означає, що від неї можна очікувати чогось хорошого. Тому я б не був надто оптимістичним. Наприклад, у 2006 році була обрана нова Київрада і туди пришла так звана "молода команда". Нічого гіршого за неї ми не мали в політиці аж до того часу, коли прийшла нова "молода команда" - Януковича. Хоча дійсно, до Верховної Ради прийшли нові люди, вони декларують нові непогані цілі. І, найголовніше, вони залежні від свого електорату, який очікує від них певного роду поведінки.

Як же тоді можна оновити Раду, якщо нові обличчя ще не дуже відомі, а старі себе вже заплямували?

Треба нових правильних підбирати. Слід аналізувати, що людина зробила. Правильний виборчий алгоритм передбачає наявність правильної юридичної процедури та об’єктивне розуміння суспільством того, що відбувається і хто є хто. Ми на цих виборах нічого такого не отримали, адже передусім працювали за старим алгоритмом, тим більше, у зібганому варіанті - за місяць-півтора треба було провести виборчу кампанію. Жодна нова політисила за такий час не може "розкрутитися".

Друге - об’єктивна інформація від ЗМІ. У таких умовах проводити вибори - це отримати заздалегідь зіпсований парламент. Ось такий він і вийшов зараз.

Наскільки ефективною, на Вашу думку, може бути робота в Раді активістів та комбатів, які пройшли до парламенту?

В американському парламенті, наприклад, більшість парламентарів - юристи, але в нас ситуація така, що потрібна чи то політична воля, чи то політичне бажання. Депутат, у першу чергу, - це певна воля, а потім уже вузькопрофесійні навички. Адже їх можна компенсувати, в принципі, одним кваліфікованим юристом-помічником. Головне, аби люди мали загальну ерудицію, розуміння проблем та бажання їх вирішувати. У комбатів, напевне, буде високий запит на законодавство, яке забезпечує нормальну оборону нашої країни та боротьбу за нашу територію.

Ви кілька разів їздили добровольцем на схід України, де були рядовим бійцем батальйону "Азов". Керівництву ж цього підрозділу приписують праворадикальні погляди. Чому Ваш вибір упав саме на "Азов"?

"Азов", все-таки, міліцейський підрозділ, і позиція його командира тут грає мало ролі. Країну треба було захищати (і зараз треба), а тоді вибір це робити легально був дуже невеликий. На той момент на півдні України, де ми діяли, не було інших добровольчих підрозділів.

Упродовж останнього часу громадськість сприймала Вас як активіста, який висловлює чітку позицію киянина. Ви, власне, й обралися депутатом Київради. Чому вирішили балотуватися до Верховної Ради?

У 2012 році я також балотувався до Верховної Ради і вже тоді казав, що з київського рівня у Києві нічого не можна змінити. Взагалі в нас країна дуже централізована, те ж містобудівне законодавство передбачає, що місцева громада має лише опосередкований вплив на процеси будівництва. Тому я сподіваюсь ще більш активно займатися Києвом у рамках роботи в парламенті й зараз бачу набагато більше можливостей для цього. Крім того, зараз змінилася ситуація трохи, все ж іде війна, і багато речей потребують саме парламентської роботи, а не статусу київського депутата. Подати ж якісь проекти на засіданні Київради можуть мої друзі, які лишаються там працювати. До речі, з моєї подачі вони й зараз це роблять.

Якою Ви бачите свою роль у парламенті?

Боротьба за Україну - її територіальну цілісність, незалежність та суверенітет, перш за все. Також я не можу не опікуватися Києвом, у мене будуть певні законодавчі ініціативи стосовно столиці. Це два пріоритети, які були в мене й раніше.

Минув майже рік від початку Майдану. У виконанні яких його вимог Ви бачите прогрес, якщо бачите?

Вимога номер 1 - відставка Януковича - виконана. Ми показали, що маємо не лише уявлення про народний суверенітет, але й можливості його певним чином реалізовувати. Як би це не звучало заїжджено, але ми повалили злочинний аморальний режим. На жаль, ми на законодавчому рівні не визнали цей режим. Усі ці закони про люстрацію є половинчастими, але ми почали ці зміни: уряд є продуктом якогось компромісу, а не волі однієї особи. У нас зараз президент, за інтелектуальний рівень якого не соромно. Ми все ж здобули свою певну гідність як нація. Хоча Майдан - лише частина всієї цієї драми, зараз ми маємо війну.