Будівля Сенату в Парижі, де вирішується доля пенсійної реформи, потрапила у справжню облогу. Протестувальники заполонили всю столицю, і перспектива знову провести вихідні на вулиці вже нікого не бентежить. Ситуація в інших великих містах Франції ще складніша. У Ліоні, Марселі, Ліможі і у паризьких передмістях до протестів профспілок приєдналися і маси молоді. Профспілкові лідери вже не впевнені, що це була гарна ідея. Чимало з активістів – це активні погромники - "герої" заворушень 5-річної давнини. Тим часом Ніколя Саркозі проясляє твердість і має намір довести пенсійну реформу до кінця. У Сенаті Саркозі має більшість і цього, з його точки зору, цілком достатньо. «Серед сьогоднішніх студентів кожен другий доживе до 100 років. І я не бачу сенсу виводити їх на вулиці, щоби домагатися виходу на пенсію в 60 років. Хіба ніхто не сказав їм, що пенсійна реформа проводиться саме для них? Адже вони не будуть платити двічі. І я не хочу бути тією людиною, яка змусить молодь платити за борги, які наробило моє покоління», - аргументував президент.

Виборчі гасла і реальність

Гасло Ніколя Саркозі - "більше працювати, щоб більше заробляти" - ефектно виглядало у ході передвиборчої кампанії. Коли ж дійшло до реалізації, то з'ясувалося, що далеко не всі готові працювати більше і довше. А Саркозі не може капітулювати на пенсійному фронті. Цей крок не зрозуміють ні його соратники, ні противники. Свого часу Саркозі переміг на виборах саме тому, що його сприймали як рішучого політика, який обіцяв модернізувати Францію. Битва за пенсійну реформу – перший рішучий крок.

На дні рейтингу

Рейтинг Саркозі, тим часом, опустився до найнижчих показників за період його президентства, повідомляє L'Express. Глава держави втратив багато часу, не зробивши серйозних кроків для зміни життя французів. Тепер же у президента з'явився шанс цю ситуацію виправити. Втілення в життя реформи - нехай навіть непопулярної - це реальна справа, якої довелося чекати три з половиною роки.

Гульвіса і мачо

Правління Саркозі в очах виборців асоціюється з гучними скандалами, з розлученнями і одруженнями, але не з реальними реформами. Перемозі Саркозі – «типового мачо», як його називала французька і німецька преса, не раділи у Франції всі ті, хто хотів позбутися спадщини Жака Шірака. А це приблизно половина населення країни. У Ніколя Саркозі так чи інакше вбачали наступника його політичної лінії. Далі були нові безлади у паризьких передмістях, які ще наочніше вказали на поглиблення у Франції соціальної прірви і невдалу спробу інтегрувати мусульманських мігрантів у французьке суспільство. І навіть приватне життя президента ставало приводом для пліток і засудження. Його розлучення з дружиною Сесілею та швидке одруження з моделлю і співачкою Карлою Бруні, а також кадри «амурних» поглядів у бік ізраїльської топ-моделі Бар Рафаелі, які зафіксувала камера, давали постійне підживлення французькій жовтій пресі і не кращим чином впливали на його рейтинг. Перефразовуючи відомий латинський афоризм, як казали деякі оглядачі, «Що дозволено Берлусконі, те не дозволено Саркозі», адже якщо скандали ніби йшли повз італійського прем’єра, для президента Франції поява у заголовках не завжди слугувала доброю рекламою. Та змінювати свої підходи Ніколя Саркозі не збирається. Навіть ризикуючи подальшим падінням рейтингів він радше увійде в історію як «президент залізної волі», ніж політик готовий до компромісів, зазначають коментатори ТБ Франції.

Дмитро Каневський/Євген Тейзе/dpa, afp