DW: Пані Зассе, нове дослідження берлінського Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS), яке Ви проводили спільно з Київським міжнародним інститутом соціології, виявило кілька цікавих трендів. Зокрема, воно вказує на помітне зміцнення громадянської ідентичності українців за час після проведення першого дослідження рік тому. Чим Ви пояснюєте ці результати - внутрішньою політикою уряду, недружніми діями Росії чи, можливо, присутні якісь інші фактори?

Ґвендолін Зассе (Gwendolyn Sasse): Питання про мотивацію в опитуванні не стояло. Але я пояснюю ці зміни зростанням ідентифікації саме з українською державністю на противагу вузькій етнічній ідентичності. Тобто зміцнилася саме така державницька ідентичність українців, викликана поєднанням конфронтації з Росією і ототожнення себе із процесом перетворень, що триває в Україні.

Певні зміни, судячи з результатів, відбулися і у мовній царині. Зокрема, дещо зросла кількість респондентів, які назвали рідною мовою російську - торік це були 13 відсотків, а нині вже 19 відсотків. Як Ви це пояснюєте?

Так, ми цілком свідомо запитували саме про рідну мову. Це символічний компонент, який не обов'язково має відображати практичний вжиток, але він має значення для ідентичності. Я також була дещо здивована результатами: попри те, що абсолютна більшість українців назвала українську мову рідною, зросла кількість тих, хто рідною назвав російську. Це, як і раніше, не більшість, але можна говорити про тренд, статистична значущість якого підтверджується аналітичним порівнянням з торішніми результатами. Тобто, йдеться не про збільшення частки російськомовних на 6 відсоткових пунктів, бо на запитання відповідали різні групи людей. Але статистичну значущість ми змогли підтвердити. 

Я можу це пояснити дискусіями, які тривають на високому державному рівні щодо статусу української мови, законів про освіту та мову, які належать до питань, віднесених до сфери національної безпеки. І це може бути реакцією людей, які послуговуються російською мовою або ж обома мовами. Багато людей рідною мовою називають українську та російську, але у багатьох опитуваннях білінгвальна категорія не відображена, хоча це є частиною буденної реальності в Україні.

Чи змінилися думки українців щодо майбутнього Донбасу? Що кажуть респонденти?

Найважливішим результатом є те, що більшість українців і надалі виступають проти особливого статусу непідконтрольних урядові районів Донецької і Луганської областей. Разом з тим, є тут і нове поле для полеміки: окремо запитання про ту іншу форму особливого статусу для цих територій набирають дуже небагато підтримки, але якщо зробити спільний підрахунок, то бачимо, що є тенденція зростання схвалення цієї дуже загальної і абстрактної ідеї особливого статусу. Загалом цього року її схвалюють близько 25 відсотків опитаних.

Водночас лише близько 10 відсотків опитаних заявляють, що готові взагалі відмовитися від цих територій, передавши їх під зовнішнє управління Росії...

Так, попри те, що іноді може скластися враження, що ця ідея дуже поширена у народних масах, більшість українців і надалі відкидають такий варіант. Треба, однак, пам'ятати, що опитування проводилося на всій території України, крім Криму та окупованих територій. 

Що стосується міжлюдських контактів українців з країнами ЄС та Росією, то за рік багато ніби не змінилося, а все ж..

...А все ж, українці і надалі підтримують сімейні та дружні контакти з мешканцями Росії, де також працює багато українців. Але новим трендом стало зростання контактів із Євросоюзом. Тобто контакти з Росією за рік особливих змін не зазнали. Натомість міжособистісні контакти з ЄС зміцнилися. Це означає, що Євросоюз став привабливішим для міграції - якщо й не самих респондентів, то членів їхніх родин та друзів.