Німецький Центр східноєвропейських і міжнародних досліджень днями оприлюднив широке дослідження щодо настроїв жителів Криму. Проведене навесні опитування - перше з часів анексії півострова західне дослідження, яке докладно репрезентує позицію кримчан з найважливіших питань їхнього життя останніх трьох років. Deutsche Welle поспілкувалася з директоркою дослідницького центру Ґвендолін Зассе (Gwendolyn Sasse).

DW: Який найважливіший висновок Ви зробили для себе з цього дослідження?

Ґвендолін Зассе: Мене здивував той факт, як багато кримчан зазначили, що більше не мають контакту з рештою України. Ми знаємо, що між Кримом та іншими частинами України важко подорожувати. Але ми не підозрювали, скільки кримчан взагалі припинили контакти з родичами в інших регіонах України.

Також ми не очікували, якими є масштаби ізоляції населення Криму та орієнтації на самих себе. Лише 12 відсотків кримчан відвідували інші території України протягом останніх років. Але понад 40 відсотків сказали, що вони не мають зараз контактів зі своїми родичами в інших частинах країни. Це пов'язано не лише із труднощами перетину (адміністративного. - Ред.) кордону.

Які ще причини припинення контактів з родичами на материковій Україні Ви побачили?

Причини цього ми не могли охопити в дослідженні. Однак можна з високою імовірністю припустити, що перервані контакти спричинені політичним середовищем, тим, що ЗМІ формують інший дискурс, що в людей не сходяться погляди щодо ситуації у Криму. Тому, значною мірою, імовірно, з цих причин були припинені контакти. Але цього в опитуванні ми спеціально не з'ясовували, це лише припущення.

Які наслідки самоізоляції випливають з Вашого опитування?

Слід зазначити, що мається на увазі ізоляція від інших частин України. Звісно, контакти в російському напрямку виглядають дещо інакше. Інтенсивних подорожей до Росії також не спостерігається, але міграція, яка відбулася чи потенціал якої зберігається на території Криму, цілком чітко відбувається у напрямку Росії - Москви та інших частин Росії. Споживання інформації ЗМІ дуже сильно визначається російськими медіа. Тобто, спостерігається форсоване відмежування від решти України та інтеграція у багатьох інших контекстах у напрямку Росії. Крім того, ми опитували жителів Криму щодо визначення ними своєї ідентичності та приналежності до регіону. І опитування показало, що позначення "кримчани" для жителів півострова набуло ще більшого значення через події останніх трьох років. Багато хто каже, що це відчуття приналежності до "кримчан" є настільки ж сильним, як і раніше, але для близько 40 відсотків воно набуло більшого значення. Тобто, люди відчувають підвищення цінності своєї ідентичності як жителів Криму. У визначенні своєї ідентичності вони фокусуються, у першу чергу, не на Росії чи Україні, а на регіональній самосвідомості (менше шести відсотків респондентів назвали своїм домом Росію, Україну - менше одного відсотка. - Ред.)

Тобто, після анексії Росією не можна говорити про асиміляцію населення Криму?

У будь-якому разі можна говорити про сильну інтеграцію регіону в політику та економіку Росії. Але сильне прагнення мати особливу регіональну ідентичність свідчить про те, що Москві доведеться надалі приділяти особливу увагу цьому регіону. Кримчани не змінили свою ідентичність на ту, яка мають жителі Москви або жителі інших регіонів Росії. Водночас, з дослідження стає зрозумілим, що Київ в очах жителів цього регіону тривалий час не приділяв йому достатньо уваги.

З опитування випливає, що близько 90 відсотків жителів Криму хотіли б простішого доступу до території материкової України. Який висновок можна з цього зробити?

Тут має місце певна суперечність. З одного боку, на даний момент доволі мало кримчан подорожує на материкову Україну. Водночас, вони кажуть, що нинішні кордони в обох напрямках мають бути більш відкритими. І з цього я б зробила висновок для політиків, а саме - шукати можливість полегшеного перетину нинішніх кордонів. Більшість людей досить чітко висловилися, що хочуть щонайменше полегшеного перетину нинішнього кордону в обох напрямках. І це був би щонайменше крок до того, щоб мати змогу зберегти контакти з родичами, друзями, Україною загалом. Існують певні протиріччя у цьому питанні, але ця амбівалентність характерна для настроїв у Криму.

Тобто, Ви констатуєте, що зв'язок з материковою Україною вже не такий, як раніше?

Навпаки, я вважаю, що люди, як і раніше, свідомі того, що багато родичів, друзів, яких вони мають десь в іншому місці, хотіли б полегшення можливості для подорожей. І, можливо, щоб багато контактів, які були перервані лише через цю зміну, знову були налагоджені.

Зв'язки жителів анексованого Криму слабшають, як констатує Ваше дослідження. Якими, на Вашу думку, мають бути дії Києва з огляду на те, що він у перспективі все ж таки сподівається реінтегрувати Крим?

Перш за все, треба констатувати, що з точки зору міжнародного нинішня ситуація з Кримом (анексія півострова. - Ред.) не може бути остаточною. Як випливає з нашого опитування, якщо Київ має хоче завоювати зацікавленість кримчан і, можливо, згодом знову мати змогу реінтегрувати цей регіон, то він має зрозуміти, що це відбувається передусім через контакт з кримським населенням. А кордон на даний момент важко перетинати. Відповідальність за його виникнення несе Росія, але ж фактично його важко перетинати з обох боків. І російська, і українська сторона мають докластися до того, щоб це змінити. Але Київ, напевно, мав би бути більш зацікавлений у цьому.

До опитування була свідомо залучена певна частка кримських татар. Які особливості проявилися у їхніх відповідях?

До репрезентативного опитування, в якому взяли участь 1800 людей з Криму, ми цілком усвідомлено залучили дві сотні кримських татар.

Не дивно, що вони критичніше висловлюються, коли йдеться про співжиття різних етнічних груп на території Криму, про заборону Меджлісу, тоді дуже помітна розбіжність у відповідях. Загалом серед кримських татар велика частка тих, хто обережніше висловлюється з такого політично зарядженого питання як можливе проведення нового референдуму. Простежується тренд, що вони критичніше ставляться до нинішнього режиму, у тому числі й через репресії, чи висловлюють невпевненість щодо свого становища.