"Леонід Брежнєв. Державний діяч та актор у тіні Сталіна" -  назва нової книги, яку написала директорка Дослідницького центру Східної Європи при Бременському університеті (Forschungsstelle Osteuropa), професорка Бременського університету Сузанне Шаттенберґ (Susanne Schattenberg). Днями вона презентувала книгу у берлінському музеї "Берлін-Карлсгорст", зачитавши кілька уривків, а згодом відповіла на питання кореспондента DW.

DW: Пані Шаттенберґ, те, що у Росії цікавляться періодом правління Леоніда Брежнєва, ще зрозуміло. Але що спонукало вас - німецьку історикиню - зайнятися його біографією?

Сузанне Шаттенберґ: Справа в тому, що у моєму інституті є дуже великий архів самвидаву та особистих документів радянських дисидентів. Мені цікаво було дізнатися, що це була за людина, в роки правління якої, власне, і почалися гоніння інакомислячих, сформувався дисидентський рух. Крім того, Брежнєв як-не-як протягом 18 років був лідером СРСР, залишив свій відбиток у цілому історичному періоді, а книг у Німеччині про нього практично немає.

Але кого саме у Німеччині може зацікавити історія давно минулих днів? Чи багато читачів у вашої книги?

Вони, на щастя, є. Зараз у Німеччині знову згадують про так звану "нову східну політику", яку півстоліття тому проводив колишній канцлер Віллі Брандт (Willy Brandt). Щоправда, це стосується у першу чергу представників старшого покоління, молодь і не знає, ким був Брежнєв. Але в цілому я помічаю інтерес у Німеччині до того часу, коли, незважаючи на "холодну війну", відбувалося зближення Сходу і Заходу, люди вчилися розуміти один одного і взаємодіяти.

Збираючи матеріал для книги, ви об'їздили кілька республік колишнього СРСР, працювали у різних архівах. Що у біографії Брежнєва для вас було найбільш несподіваним?

Перше здивування я відчула, дізнавшись, що Брежнєв мріяв стати артистом, і у 20-ті роки минулого століття грав в аматорській трупі. Пізніше - в студентські роки - він, очевидно, навіть жив частково за рахунок тих грошей, які заробляв статистом в театрі. А у 1960-і на своїй дачі він розважав помічників, стоячи на стільці і декламуючи напам'ять вірші Єсеніна - його улюбленого поета. 

Можливо, країні було б краще, якби він залишився артистом?

Про це залишається лише здогадуватись. Я вважаю, що Брежнєв був не таким вже й поганим лідером.

А що ви можете сказати про його особисті якості? Якою людиною виглядає Брежнєв у ваших очах?

Мушу сказати, що чим більше я займалася його біографією, тим більшу симпатію до нього відчувала. Він, схоже, і справді хотів зробити багато хорошого, він щиро прагнув до того, щоб люди в СРСР жили у більшому добробуті.  Йому були близькі такі теми, як подолання сталінського терору, він хотів, щоб до селян ставилися теж як до людей першого сорту, щоб у них вистачало їжі, щоб вони взагалі почали отримувати зарплати, щоб люди раділи, мали свої квартири, могли купити машину, щоб їздити на дачу. Тобто йому були дуже близькі людські сподівання. Він умів спілкуватися з простими людьми, що демонструють його поїздки країною. Він не просто розмовляв. Якщо були жінки і грала музика, він запрошував на танець, і це не було награно.

Чи можна умовно поділити період брежнєвського правління на дві частини - творчу у перші роки і застій у кінці?

Я вважаю, що можна, хоча багато хто таке твердження оскаржує. Поворотним у зовнішній політиці я вважаю 1975 рік, після якого почався новий "льодовиковий період". У внутрішній політиці злам стався ще раніше - у 1970-1971 роках, коли стало зрозуміло, що косигінські реформи не виконуються, що потрібні нові, але Брежнєв через сварку з Косигіним присікав будь-які зміни.

Повернімось у сьогодні. Чим ви пояснюєте зростання інтересу до особистості Брежнєва в останні кілька років у Росії?

Мені здається, що і Володимир Путін сам робить натяки. Мовляв, і він прийшов до влади після хаосу 1990-х, щоб відновити стабільність, і Брежнєв прийшов до влади у 1964 році - після хаосу реформ Хрущова. І Брежнєв теж став сильним лідером, який забезпечив стабільність в країні. Радянський Союз взагалі заново відкривають в Росії як країну, систему, в якій не все було погано, в якій були і хороші часи. І у зв'язку з цим неминуче йде мова про брежнєвський період, який сприймається як "ситі роки", коли цілком доречно було отримувати задоволення від життя і прагнути до щастя, а не постійно бігати за якимись новими гаслами. Ті роки і справді були набагато спокійнішими.

Чи бачите ви якісь паралелі між сьогоднішнім станом справ в Росії і брежнєвським періодом?

Якщо чесно, важко сказати. У мене таке враження, що для Брежнєва дуже важливими були соціальні реформи, добробут населення, чого при Путіні я абсолютно не бачу. І хоча Брежнєв запам'ятався гоніннями на дисидентів, у довгостроковій перспективі він все-таки хотів проекспериментувати з демократією. Мовляв, давайте спочатку нагодуємо людей, а потім дозволимо собі те, що є на Заході. Путін же повів країну від досить широкої демократії і сильної громадськості в бік обмеження свобод. Різниця ще й в тому, що Брежнєв був у захваті від США, хотів співпрацювати з Вашингтоном, чого зовсім не можна сказати про Путіна.

Путін фактично керує Росією вже довше, ніж Брежнєв був лідером СРСР. Чого російський президент міг би повчитися у колишнього генсека?

Путін міг би уникнути помилки Брежнєва, своєчасно пішовши зі своєї посади. Я думаю, це стане для Путіна найбільшою складністю: обрати момент, коли можна буде піти. Йому потрібен спадкоємець, який би подбав про те, щоб Путін залишався сакральним, недоторканним і не був би за щось притягнутий до кримінальної відповідальності. Думаю, дуже важко виробити таку довіру до людини, щоб бути впевненим у тому, що він буде захистом на все життя.  Ризику, що Путін, як свого часу Брежнєв, підсяде на таблетки, я не бачу. Але я не виключаю, що він може померти на посаді президента, перетворившись на немічного старця-маразматика. Такій загрозі йому слід було б протидіяти. 

"Дипломатія у плавках"

А ось як Сузанне Шаттенберґ описує у своїй книзі зустріч Брежнєва і Брандта у 1971 році:

Брежнєв запросив Брандта на вихідні до Криму. Для обох чоловіків це було щось нове і ризиковане. Брандт піддавався обстрілу за свою "східну політику" з боку консерваторів, що звинувачували його у "розпродажі німецьких інтересів". А для Брежнєва це був його перший самостійний вчинок у зовнішній політиці.  До того ж, на цій зустрічі не були присутні ані міністр закордонних справ, ані голова Ради міністрів. Це був виклик Громику, Косигіну і Підгорному, коли 16 вересня 1971 року Брежнєв самостійно зустрів закордонного державного діяча в аеропорту Сімферополя, кілька годин там його пригощав, щоб, на переконання Брандта, споїти гостя, розважав антирадянськими анекдотами, а потім провів з ним два дні на своїй урядовій дачі в Ореанді.

Це була зустріч без протоколу, робочий візит. Брандт і Брежнєв проговорили загалом 16 годин, обговорюючи нагальні проблеми світової політики, але, якщо не брати до уваги короткого комюніке, вони нічого не опублікували про зміст своїх бесід. Особливо обурив критиків "нової східної політики" той факт, що Брандт був у невимушеному домашньому одязі, що він катався з Брежнєвим на човні, купався з ним в Чорному морі і басейні з морською водою. Брандт демонструє Брежнєву "політичний стриптиз", полемізували у Німеччині.

На щастя, німецька преса не дізналася про те, про що пізніше розповів особистий фотограф Брежнєва Володимир Мусаельян: Брежнєв навіть позичив Брандту плавки! Фотографії демонструють двох чоловіків, які жваво розмовляють, разом курять, позують із симпатичною репортершою, катаються на човні, купаються і, очевидно, прекрасно розуміють один одного. Якщо врахувати, що у 1971 році було ще не прийнято знімати краватки і піджаки, то зустріч у плавках показує, що цим двом чоловікам у прямому сенсі слова було нічого приховувати один від одного.