Сабіне Фішер очолює відділ Східної Європи та Євразії у берлінському Фонді "Наука і політика" (SWP). Цей науково-дослідний інститут консультує із зовнішньополітичних питань парламент та уряд Німеччини, а також ЄС, НАТО й ООН. DW порозмовляла з нею пізно ввечері у день виборів до Державної думи 18 вересня.

Deutsche Welle: Як Ви гадаєте, які висновки зроблять у Берліні та Брюсселі з виборів до російського парламенту?

Сабіне Фішер: Результати виявилися цілком очікуваними. Існуюча система протягом виборів довела свою стабільність, політичне керівництво Росії зміцнило свої позиції, хоча це зміцнення відбулося зі застосуванням вельми сумнівних з демократичної точки зору засобів. Для Берліна й Брюсселя це означає, що якихось змін не передбачається.

А як Німеччина та Євросоюз відреагують на той факт, що вибори в Держдуму Росії пройшли й у Криму?

Ані Берлін, ані Брюссель не можуть визнати результати голосування, що відбулося на території Криму, адже Німеччина та ЄС, слідуючи міжнародному праву, не вважають Крим частиною Росії. Такий підхід цілком очевидний, незалежно від того, чи будуть з цього приводу зроблені якійсь спеціальні заяви, чи ні.

Якими будуть практичні наслідки такого підходу? Приміром, для співпраці німецьких та російських парламентарів?

За останні два роки контакти між двома парламентами й так були не дуже активними. Присутність в Думі депутатів від Криму стане реальною проблемою з точки зору німецьких депутатів, а також більшості членів Європарламенту.

Чим Вас, як фахівця щодо Росії, найбільше здивували результати нинішніх виборів до Держдуми?

Чесно кажучи, я жодного подиву не відчула. Зрештою, відбулося саме те, що передрікала більшість спостерігачів, включно зі мною. Що дійсно привернуло мою увагу, так це низька явка в Росії в цілому та вкрай низька явка в Москві та Санкт-Петербурзі. Це показує, що в Росії тепер все так влаштовано, що виборці ліберальної чи позасистемної опозиції просто припинили ходити на вибори.

Адже у 2011 році, під час минулих виборів до Думи, критики режиму саме в цих двох містах набрали найбільшу кількість голосів. В цілому, ми отримали чергове підтвердження тих тенденцій, які спостерігаємо за останні чотири роки.

Чи є така низька явка результатом апатії? Чи демонстративна неучасть у виборах стала формою протесту?

Гадаю, це радше апатія, ніж протест. У людей просто опустились руки. Держдума й без того є слабким органом влади, до того ж законодавство змінили так, що практично позбавили позасистемну опозицію будь-яких шансів. Тож її електорат змирився з такою ситуацією.

А голосування в одномандатних округах - це хіба не шанс привести до Держдуми незалежних чи опозиційних кандидатів?

Вже на стадії висунення кандидатів у одномандатних округах почалися маніпуляції. Побачимо тепер, які одномандатники потраплять до Думи і чи зможе хоча б дехто з них проявити свою незалежність. У будь-якому разі, можливість голосувати в одномандатних округах не сприяла зростанню активності виборців.