Трирічний Северин довго переконував бабусю, що впоратись із примхливим замком вхідних дверей квартири обов’язково допоможе чарівне слово ... ні, не „сезам”, а „шайсе”. Мовляв, у мами такий метод спрацьовує безвідмовно – сам не раз спостерігав. Але бабуся чомусь обурилась...

Діялась ця історія в родині львівської германістки, доцента національного університету ім. І.Франка Оксани Гаврилів. Мама Северина, а за сумісництвом укладач поки що єдиного німецько-українського словника лайливих слів, що буквально недавно побачив світ, не внесла, щоправда, цього „чарівного” слова до своєї роботи. Чому – пояснює сама Оксана Гаврилів:

„Я його розглядаю не як лайливе слово, а як такий собі прокльон-вигук, скерований до ситуації, а не до людини. Найбільшою різницею між прокльоном-вигуком та лайкою є спрямованість: лайливе слово завжди спрямоване на людину.”

Тож, до словника увійшли понад тисячу іменників та 600 прикметників, котрі є лайливими, так би мовити, у вузьконауковому сенсі цього слова. Німецька монографія Гаврилів про пейоративну (тобто лайливу) лексику вийшла друком у Франкфурті-на-Майні два роки тому. Не кожен університетський викладач уважно читатиме написи на парканах – в Оксани Гаврилів це належить до сфери фахових зацікавлень:

„Я, на жаль, не робила опитувань серед українських студентів, але дуже уважно читаю те, що пишуть на парканах. Тут найчастіше зустрічається слово „лох”. А у Відні я робила в 1999 році опитування серед студентів-германістів, то найпопулярнішими лайками виявилися „шайсе”, „аршльох” „троттель”.

Такими ж є і результати повторених минулого року опитувань. Як бачимо, перше слово, якого немає в новому словнику, вважають найпопулярнішою лайкою й германісти. Друге пані Гаврилів перекладає як „мудак”, останнє співзвучне тому, що найчастіше можна прочитати на українських парканах як „лох”. А в якій мові лайка багатша?

„На перший погляд виглядає, що німецька, оскільки в різних діалектах тут лайливі слова є систематизованими. А в нас поки що немає жодного словника лайливих слів – над першим лише працює Леся Ставицька.”

Доктор філологічних наук, завідувач відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України, професор Леся Ставицька вже зчинила кілька років тому справжній фурор своїм словником жаргонної лексики, а сьогодні продовжує дослідження різних проявів вербальної агресії. Тож, не дивно, що, як провідний фахівець своєї галузі, стала й рецензентом німецько-українського „лайливого” словника. Називаючи його невеличким науковим подвигом, Леся Ставицька зазначає:

„І німецька мова, і французька, й англійська мають дуже розгалужену систему інвектив. І це словник радше не лайки, а інвектив, пейоративних висловів. Бо й українська мова сформувалась на народно-розмовній основі, а не на книжній, як скажімо, російська. І тому потенціал у вираженні інвективи в нашої мови дуже великий.”

Тож, коли опинитеся наступного разу у відповідній ситуації, спробуйте полізти за „гострим слівцем” не до кишені, а до ... словника. Бо, як виявилося, лайка – то також ціла наука.