15 червня 1940 року Червона армія увійшла в Литву. 17 червня - в Латвію і Естонію. У 80-ту річницю анексії країн Балтії з боку Радянського союзу німецька історикиня Екатеріна Махотіна (Ekaterina Makhotina) - докторка історичних наук, викладачка і наукова співробітниця Боннського університету - дала інтерв'ю DW. Цієї весни російською мовою вийшла її книжка "Спотворення пам'яті. Друга світова війна в меморіальній культурі радянської та пострадянської Литви". У Німеччині вона була видана в 2016 році під назвою Erinnerungen an den Krieg - Krieg der Erinnerungen: Litauen und der Zweite Weltkrieg.

Deutsche Welle: Чи були дії радянського керівництва в країнах Балтії спрямовані виключно на зміцнення своїх позицій на Заході перед війною? Чи мета завоювати нові території для себе теж мала місце? І чи можна сьогодні дати об'єктивну оцінку тодішнім діям Москви?

Екатеріна Махотіна: Якщо говорити про нормативний вимір дій Кремля, то історики давно вже таку оцінку дали. Вже на початку "нульових" (2000-х років. - Ред.) спільна комісія литовських і російських істориків опублікувала документи з архівів своїх країн, які стосуються підготовки та проведення анексії країн Балтії. Аналізуючи документи, колеги чітко показують, що секретний протокол до радянсько-німецького пакту про ненапад (так званий пакт Молотова - Ріббентропа. - Ред.) суперечив усім нормам міжнародного права. Як Радянський Союз, так і Німеччина робили ставку на силу, вирішуючи долю малих держав, і розділили території, які їм не належали. Те, що Сталін вважав, що йому таким чином вдалося зміцнити безпеку своєї країни, може пояснити, але ніяк не виправдати дії Кремля щодо Польщі. Його прорахунок і недооцінка загрози з боку нацистської Німеччини призвели до втрат в червні 1941 року.

Читайте також: 80 років Пакту Молотова-Ріббентропа - "медовий місяць" двох диктаторів

Зміцнення позицій або розширення територій? Першою чергою, документи показують, що головним для Сталіна було досягти домовленості для зміцнення позицій під час агресивної нацистської експансії. Нагадаю, що нацистська Німеччина захопила до цього часу Чехословаччину і забрала у Литви під загрозою застосування сили Клайпедську область. З Великобританією і Францією не вдалося досягти консенсусу, і в цьому відповідальність не тільки Москви, але також Лондона і Парижа, які не довіряли Сталіну і негативно ставилися до Радянського Союзу. Сталін вважав за краще домовитися з Гітлером і отримав за таку політичну гнучкість згоду на посилення впливу в Східній Європі. Погодившись на привабливу пропозицію розширення радянської влади на Прибалтику і частину Польщі, а потім почавши війну проти Фінляндії, СРСР все більше ізолював себе на міжнародній арені. У будь-якому випадку, документи показують, а в західній історіографії є відомим фактом, що ідея Сталіна приєднати нові території з'явилася ad hoc, на місці, а не була заздалегідь продуманим планом.

В середині червня 1940 року, 80 років тому, на територію країн Балтії були введені додаткові сили Червоної армії. А на початку серпня 1940 року Литва, Латвія і Естонія стали радянськими республіками. Що це було? Приєднання, окупація, анексія? Як це бачать (йдеться і про формальну термінологію) в наші дні історики в країнах Балтії, в Росії і в Німеччині?

20 вересня 1939 року, після розгрому нацистським "рейхом" Польщі, МЗС Німеччини склало проєкт охоронного договору з Литвою, за яким та ставала протекторатом "третього рейху". Тим часом Сталін вирішив обміняти Люблінське воєводство і частину Варшавського на Литву. Таким чином Литва увійшла в сферу радянського впливу і формально, отримавши назад Віленську область разом зі своєю історичною столицею Вільнюсом, брала участь в розділі Польщі - договір про взаємодопомогу СРСР і Литви був підписаний в жовтні 1939 року. Швидка і форсована радянізація прибалтійських республік, однак, не планувалася. Сталін визнавав, що планує проникнення, але запропонував тимчасово залишити уряди в Естонії, Латвії та Литві.

Першим кроком став тиск на ці держави, аби вони уклали з СРСР угоди про взаємодопомогу, які б уможливили розміщення військових частин на їхній території. Це було першим кроком зі встановлення контролю і подальшої анексії. З Фінляндією Кремль планував підписати аналогічний договір, але, як відомо, цього не сталося. Важливим є період з 1939 по 1940 роки: договори про взаємодопомогу сприяли посиленню лівих сил в самих республіках, але Москва офіційно заперечила втручання у внутрішні справи Естонії, Латвії та Литви. Повернення Вільнюса (населеного, втім, у своїй більшості поляками і євреями) до Литви литовський президент Антанас Сметона і литовське суспільство зустріли вкрай позитивно.

Тертя між СРСР і країнами Балтії посилилися внаслідок радянсько-фінської війни - її закінчення означало для балтійських республік кінець перепочинку. Дійсно, Кремль почав посилювати присутність радянських військових в регіоні. Після нападу нацистської "рейху" на Данію, Норвегію, Нідерланди, Бельгію і Францію ситуація в Європі навесні 1940 року змінилася, і Кремль почав рішучі дії щодо приєднання територій.

До 15 червня війська зосередилися на радянсько-литовському кордоні, а 16 червня - на кордонах з Естонією і Латвією: почався процес окупації і анексії Литви та інших країн Балтії. Західні держави були або зайняті власним виживанням, як Великобританія, або, як США, визнавали окупацію СРСР меншим злом, у порівнянні з нацистським "рейхом". Влітку 1940 року під контролем і під диктовку Кремля були сформовані уряди: в Литві - 17 червня, в Латвії - 20 червня, а 21 червня - в Естонії. Почалася чистка апаратів, висилка представників національної еліти в СРСР, звільнення всіх чиновників, створення робочої міліції та перетворення армії. На початку серпня 1940 року, відповідаючи на прохання рад міністрів республік, балтійські країни стали членами СРСР. Литовський випадок знову відрізнявся специфікою - країні передали частини Білоруської РСР (Свянцяне і частини республіки, де переважало литовське населення).

Якщо говорити про загальноприйняті в науковій історіографії терміни, то російські та німецькі вчені говорять про "окупацію" і "анексію", описуючи процес входження республік в СРСР (тобто до серпня 1940 року). Історики в країнах Балтії розглядають весь радянський період до набуття незалежності як "окупацію". У Литві є закон, що передбачає судову відповідальність за заперечення злочинного характеру окупаційного радянського режиму в Литві.

За яких умов країнам Балтії вдалося б зберегти суверенітет перед війною і під час війни? Чи був хоч один шанс?

Шанс був би, якби не було "третього рейху" і експансивної політики Гітлера щодо Західної і Східної Європі. Історикам складно думати в умовному способі, але сам факт того, що практично всі країни під час війни належали або до нацистського, або до радянського блоку, говорить сам за себе.

Німецька окупація країн Балтії. Чи відрізнялися дії Німеччини на території цих держав від того, що відбувалося, наприклад, на території Польщі, Білорусі, України, Росії?

Згідно з гітлерівським планом (на території країн Балтії. - Ред.) проводили колоніальну політику, за якої вся продукція йшла на благо німецької економіки, а литовці, латиші та естонці були "гільфсфольк", тобто допоміжними народами, що обслуговують представників "німецької раси". Відносно слов'ян політика була радикальнішою саме через расову ідеологічну складову: війна проти Польщі і на знищення проти СРСР керувалася ненавистю до слов'ян, радикальним антисемітизмом і антикомунізмом.

Після 22 червня 1941 року розпочалося масове знищення комуністів і євреїв на територіях, куди прийшов вермахт. У тих регіонах, які потрапили під радянський вплив за результатами пакту і були анексовані після 1940 року, євреї та комуністи часто ототожнювалися. На цих територіях проводилися антиєврейські погроми, в яких брало участь і місцеве населення.

Доля Литви, знову ж, специфічна: тут проживала найбільша єврейська громада в країнах Балтії. У жодній іншій радянській республіці нацистське керівництво не починало так масово, швидко і систематично знищувати євреїв. Вже в жовтні 1941 року в Литві можна було говорити про геноцид: німецька адміністрація перейшла до знищення жінок і дітей. Важливо розуміти, що вбивства відбувалися не в абстрактному вакуумі таборів знищення, а недалеко від місць проживання, на вулицях і площах. І часто це відбувалося у всіх на очах. Місцеве населення було свідком убивств. Дехто намагався врятувати єврейських сусідів, а дехто брав активну участь у вбивствах.