Німецький генерал у відставці Гаральд Куят з 2000 по 2002 роки був генеральним інспектором (начальником генштабу) Бундесверу, а з 2002 по 2005 обіймав посаду голови військового комітету НАТО. Як він оцінює плани НАТО щодо створення групи швидкого реагування? Чи потрібно реанімувати "Раду НАТО-Росія"? Чи можна ще й досі вважати Росію стратегічним партнером Північноатлантичного альянсу? Ці питання DW поставила Гаральду Куяту.

DW: Пане Куят, на саміті наприкінці тижня НАТО буде обговорювати нову стратегію щодо Росії. Якою вона буде?

Гаральд Куят: НАТО має намір краще підготуватися до звичайної оборони. Укріпити свої можливості. Це – наслідок кризи в Україні. Країни Балтії, але й Польща бояться, що іскра, так би мовити, перелетить на них. Вони відчувають загрозу. Більшість країн НАТО, особливо Німеччина, Франція та Великобританія, не лише різко скоротили свої збройні сили, але й змінили структури та озброєння. Вони націлені на врегулювання конфліктів. Водночас послаблена спроможність до колективної оборони. Проблему усвідомлено, її будуть вирішувати.

- НАТО заявляє, що не відіграє військової ролі в Україні. А чи здатен альянс захистити, наприклад, країни Балтії у разі загрози з боку Росії?

- Проблема – у швидкості реакції. Як наслідок, НАТО потребуватиме доволі багато часу, аби створити міцну лінію оборони. Тут і географія відіграє роль. Росія опинилася б у вигідній позиції. Тому ці країни й потребують постійної дислокації військ НАТО на їхній території, щоб зменшити час реагування. Деякі країни НАТО виступають проти. Ставка, вочевидь, на те, що група швидкого реагування повинна у майбутньому хоча б на місці бути набагато швидше. Це був би реальний фактор відлякування. Він підвищив би безпеку цих країн.

- Але якщо розташувати у цих країнах тільки зброю та спорядження без постійних контингентів солдат?

- Перекидання спорядження за необхідності потребує багато часу. А солдатів можна швидко перекинути. Це дозволить силам НАТО швидше реагувати. Перевага у тому, що це було б багатонаціональне угрупування, тобто був би задіяний увесь Північноатлантичний альянс. Звичайно, треба враховувати необхідність перекидання у ці країни подальших військ. Але й Росії потрібен час для підготовки нападу. За наявністю системи раннього сповіщення це можна врівноважити.

- Відносини між НАТО та Росією визначає Основоположний акт про співробітництво від 1997 року. Вважається, що акт забороняє розміщення великих сил НАТО у країнах Східної Європи. Чи не час переглянути цю інтерпретацію?

- Цитата, на яку ви посилаєтесь, - це одностороння заява НАТО. Там сказано, що союз не має наміру збільшувати присутність. Але це одностороння заява, яку в будь-який момент можна денонсувати. Але, на мою думку, це було б великою помилкою. Значення стратегічного партнерства НАТО з Росією є вищим за значення присутності сил НАТО у країнах Балтії. Це було б ескалацією, а не розрядкою. Ні, задача у тому, щоб покращити співробітництво з Росією для врегулювання криз та конфліктів. Вперше після "холодної війни" ми володіємо усіма інструментами для цього. Було б шкода їх втратити.

- Це стратегічне партнерство постраждало від дій Росії у Криму та на Сході України. Генсек НАТО та головнокомандувач силами у Європі вважають, що Росія більше не партнер, а, скоріше, загроза, супротивник. Ви згодні з такою оцінкою?

- Ні, категорично ні. Такі заяви призводять до подальшої ескалації. Ми маємо справу з регіонально обмеженою кризою. У Росії – свої інтереси, у деяких країн НАТО – свої. А ось у НАТО як у союзу в цілому там інтересів немає. Основоположний акт про співробітництво у тих випадках, коли зачеплені інтереси безпеки однієї чи обох сторін, пропонує сісти за стіл переговорів з метою врегулювання конфлікту. НАТО цього не робить. Він не зробив цього у 2008 році під час конфлікту між Росією та Грузією. Формально союз не відмовився від співробітництва, але заморозив конкретні програми. Це була помилка! Росія в Україні, по суті, зайшла у глухий кут. Але і Захід – також, тому що санкції нікуди не ведуть. Зараз у нас є останній шанс знайти спільне рішення, але для цього потрібно розпочати перемовини.

- А, може, варто було паралельно із самітом або після нього скликати "Раду НАТО-Росія"? Адже буде комісія Україна-НАТО, а перемовин з Росією не планується.

- Це помилка. Але у такий короткий строк важко сподіватися на успіх. Зустріч потрібно було готувати заздалегідь. Нехай би спочатку поспілкувались міністри закордонних справ, потому можна було б підняти зустріч до рівня керівників держав та урядів. Дуже шкода, що НАТО припускається такої грубої помилки.