За приготуваннями у Росії до святкування 70-річчя перемоги над нацистською Німеччиною слідкують і німецькі аналітики. Один із них - Штефан Майстер, керівник програм Східної Європи і Центральної Азії в Німецькому товаристві зовнішньої політики. В інтерв'ю DW він заявив, що Кремль використовує цю історичну подію для легітимації путінської системи в очах російського населення.

Deutsche Welle: Яке значення, на вашу думку, мають урочистості, що наближаються, для російського уряду?

Штефан Майстер: Перемога над соціал-націоналізмом у Другій світовій війні є визначним моментом у самоідентифікації Росії, а для її керівництва має дуже велике значення для власної легітимації в очах населення. Історична політика - центральний елемент режиму і системи Путіна.

А особисто для російського президента?

Для Путіна це також дуже важлива подія. Він був частиною колишньої радянської еліти, представником спецслужб і ставиться до розпаду СРСР як до катастрофи. Тому він і сам себе дуже сильно ідентифікує із цією датою. І я думаю, що у нинішній ситуації - на тлі Криму - питання історії для нього особисто мають центральне значення, але в першу чергу він використовує їх в особистих цілях.

Деякі спостерігачі вказують на спроби Москви "русифікувати" перемогу СРСР у війні проти гітлерівської Німеччини. Які внутрішньо- і зовнішньополітичні цілі при цьому переслідуються?

Це дискусія щодо того, чия жертва є більшою у тій війні: росіян, українців, білорусів і представників інших національностей чи радянських солдатів. Враховуючи дедалі більшу відчуженість у відносинах між пострадянськими країнами, етноросійський елемент грає дедалі помітнішу роль. Російська нація, Росія подаються як ядро СРСР, як керівна сила у перемозі над Німеччиною. Українці, білоруси і всі інші буцімто також зіграли свою роль, але головна була у росіян.

Що стосується внутрішньополітичних цілей, то це також інструмент укріплення легітимності системи Путіна. Ми маємо справу із посиленою націоналізацією в політиці, у фокусі якої - етнонаціоналізм. При цьому дуже велике значення має тема патріотизму, оскільки його центральним елементом саме і слугує перемога у Другій світовій війні. Це та подія, що об'єднує більшість росіян, які вважають її важливою і для самоідентифікації, і для сьогоднішньої Росії загалом.

Канцлерка Анґела Меркель не буде на параді 9 травня, але приїде 10 травня покласти вінок до могили Невідомого Солдата. Вправний вихід із двозначної ситуації?

Можна і так сказати. Зовсім не їхати було б непристойно. Німеччина зобов'язана показати, що розуміє, які жертви поніс СРСР і його, так би мовити, російська частина. Тому Меркель має їхати. Разом із тим, у сьогоднішній ситуації, з урахуванням ускладнення відносин із Росією та позиції країн Центральної і Східної Європи та Євросоюзу щодо кризи в Україні, проблематично брати участь у акції з укріплення легітимації Путіна, підспівувати у хорі тих, хто його вихваляє і возвеличує. Тому я вважаю розумним прийняте Меркель рішення - їхати у Москву, але не на парад перемоги, а на наступний день покладати вінок.

Тобто певний компроміс?

Це компроміс, однозначно. З одного боку, ми визнаємо те, що ми заподіяли, і перемогу, а з іншого - не хочемо брати участь у легітимації системи Путіна, використанні ним цієї події для підвищення власного престижу.

П'ять років тому, коли президентом був Дмитро Медвєдєв, Меркель була на Червоній площі 9 травня. Як ви думаєте, якби не події в Україні, вона б знову поїхала? Чи є і інші причини, що затьмарили німецько-російські відносини?

Певне відчуження у відносинах між Німеччиною і Росією відбувається вже декілька років. Українська криза перевела це відчуження в нову якість, призвела, по суті, до розриву зв'язків. І я думаю, без війни на Сході України, без анексії Криму такої ескалації, такого погіршення стосунків би не було, і Меркель могла би поїхати в Москву дев'ятого травня.

Путін іноді звинувачує Захід у спробах переглянути підсумки Другої світової війни, в ревізіонізмі, спотворенні історичної правди, у приниженні ролі Росії. Його цільова група при цьому - тільки вітчизняна аудиторія чи закордонна також?

Думаю, що, в першу чергу, внутрішня. Такі звинувачення мають підтвердити тезу, що Захід нібито хоче тільки послабити Росію, не дати їй зміцніти, не визнає її досягнень. Це важливий елемент російської внутрішньої політики, який підтримує стереотипи, що поширені в російському суспільстві. А ці стереотипи Путін, в свою чергу, реактивує і дедалі активніше використовує для підвищення власної популярності. На зарубіжну громадську думку такі заяви навряд чи можуть справити особливе враження. Хіба що окремі крайні ліві чи крайні праві групи, що виступають проти жорсткого підходу до Москви, можуть їх підхопити.