Доцент Києво-Могилянської Академії та старший науковий співробітник Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Андреас Умланд у розмові з DW висловив оцінку виступу президента України у День незалежності у Києві в неділю, 24 серпня, розповів про те, чого очікувати від особистої зустрічі лідерів України та Росії у Мінську та про плани сепаратистів на Донбасі.

DW: Під час виступу на Майдані незалежності у Києві президент України Петро Порошенко сказав, що Україна веде "вітчизняну війну". Наскільки вдалим є такий вислів?

Андреас Умланд: Цей термін має історичне забарвлення. Якщо не помиляюсь, вперше його використали у Російській імперії під час війни проти Наполеона 1812 року. Можливо, це спроба відповісти на російську риторику, у якій мова йде про "фашистську хунту" та проводяться паралелі з Другою світовою війною. Можливо, Порошенко хоче почати зустрічний дискурс, який також спирається на історичні поняття, однак в іншому напрямку.

На словах Порошенко каже про війну, але формально події на Сході України Київ як і раніше називає "антитерористичною операцією". Причина у самій Україні, чи це тиск Заходу?

Однозначно відповісти складно. Можу лише припустити, що українське керівництво не зацікавлене у тому, щоб офіційно називати те, що відбувається, "війною", щоб не спровокувати ще більш масштабну інтервенцію Росії.

У своєму виступі Порошенко сказав, що "кроки до миру не повинні здійснюватись за рахунок суверенітету України". Що він мав на увазі?

У цьому - дилема, котра зараз стоїть перед українським керівництвом. З одного боку, для реформування країни, залучення іноземних інвестицій потрібний мир, тобто завершення бойових дій. З іншого боку, Україна не може і далі втрачати території. Ми бачили мирну реакцію Києва на приховане вторгнення в Криму. Це привело до анексії. Хоча, за моїми даними, український військовий контингент у Криму був численнішим за російський. Тобто тоді Україна могла чинити військовий спротив. Однак вона на це не пішла, внаслідок чого втратила частину території. А "покарання" Росії з боку міжнародного співтовариства було обмеженим.

Напередодні Дня незалежності України Київ відвідала канцлерка Німеччини Анґела Меркель. Яким, на Вашу думку, є головний підсумок її візиту?

Це, безумовно, символічний візит - у День українського прапора та рівно через 75 років після підписання "Пакту Молотова-Ріббентропа". Можливо, Німеччина хотіла зробити знаковий жест зі свого боку. Думаю, що найголовніший конкретний результат - обіцяна фінансова допомога на відновлення Донбасу обсягом 500 мільйонів євро.

Меркель обговорила з Порошенком підготовку до його зустрічі з російським президентом Володимиром Путіним в Мінську 26 серпня. Чого Ви очікуєте від цієї зустрічі - прориву чи порожніх розмов?

Важко робити прогноз, адже ми не знаємо, що відбувається за лаштунками російських ешелонів влади. Вже можна спостерігати перші наслідки санкцій Заходу проти Росії. Зростання російської економіки уповільнилось. Зараз неможливо передбачити, наскільки Росія зацікавлена в довготривалому вирішенні конфлікту в Україні.

Наскільки сильним є вплив Заходу на позицію Порошенка в Мінську?

Думаю, що позиція Заходу має велике значення хоча б тому, що Україна бачить своє майбутнє в інтеграції з Європою та Заходом. Тому Порошенко схилятиметься до такого рішення, яке влаштує Захід. Проте він не може допустити подальшої формальної чи неформальної втрати територій.

Напередодні візиту Меркель в Україні багато хто висловлював побоювання, що вона змусить Порошенка піти на укладання миру на невигідних умовах. Наскільки виправданими є подібні побоювання?

Захід, звісно, зацікавлений у припиненні вогню. Утім, я не можу собі уявити, що це відбудеться за рахунок територіальної цілісності України. Думаю, Захід дійшов певних висновків після Криму.

У Донецьку проросійські сепаратисти влаштували в неділю свою акцію - виставили розбиту українську військову техніку й провели вулицями "парад" полонених українських солдатів. Як Ви це розцінюєте?

Не знаю, як насправді в Росії та Донбасі сприймуть повторне інсценування з боку "ДНР" епізоду Другої світової війни 1945 року в центрі Москви. Намагання поставити знак рівності між українською армією та Вермахтом разом з СС може виявитись надто прямим. Можу собі уявити, що багато росіян сприймуть цю театральну сцену як образу пам'яті про Велику Вітчизняну війну проти нацистської Німеччини.

Один з керівників самопроголошеної "ДНР" на мітингу в Донецьку натякнув, що мета - дійти до Києва та "розписатись на стінах Верховної Ради". Наскільки серйозно варто до цього ставитися?

На Донбасі діє добре озброєна, але відносно невелика група. Її дії непередбачувані. Це продемонстрував випадок зі збитим малайзійським пасажирським літаком. Від неї можна очікувати багатьох дивних заяв та дій. Проте їх не варто переоцінювати. Остаточні рішення ухвалюють у Москві.

Ваш прогноз - як розвиватиметься ситуація в Україні?

Повторю ще раз - ми занадто мало знаємо про те, що відбувається у верхівці російської влади. Я сподіваюсь, що Путін шукатиме такий вихід, щоб зберегти обличчя, і що все завершиться миром. Продовження боїв вигідно Путіну з метою дестабілізації України та гальмування її шляху до Європи. Утім, з іншого боку, зростання втручання Росії означає і нові ризики як для Росії в цілому, так і для її режиму зокрема. Якщо буде відкрита війна між росіянами та українцями, громадська думка в Росії щодо цього протистояння між братськими народами може змінитись.