Deutsche Welle: Пане Кане, ухвалена напередодні нова резолюція Парламентської асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ) в доволі жорсткій формі засуджує зазіхання Росії на територіальну цілісність України, а також констатує порушення нею Гельсінського заключного акту цієї організації. Чи нестиме Росія як член ОБСЄ якусь відповідальність за це?

Даніель Еразмус Кан: Гельсінський заключний акт від 1975 року і всі наступні документи ОБСЄ не є обов’язковим для виконання міжнародним правом. Правники у таких випадках говорять про "м’яке міжнародне право" (soft law). Це заяви про принципи, із яких не випливають жодні права і обов'язки. Це хоч і виглядає, як міжнародна угода, і навіть є такою на смак і на запах, але це не міжнародна угода, а щось на кшталт "джентльменської угоди".

Водночас у цьому випадку ми маємо справу з порушенням Хартії ООН - засадничих положень міжнародного права, у резолюції ПА ОБСЄ є посилання на це, а саме - на заборону застосування сили. Резолюція цілком справедливо заявляє про російську агресію, і ця заява з точки зору міжнародного права є вагомою. На це можна реагувати санкціями. Але у Раді Безпеки ООН їх блокуватиме Росія. На інших рівнях можуть бути ухвалені, приміром, торгівельні санкції. У випадку Криму це вже відбулося. Утім, на жаль, не достатньо жорстко. Причиною цього є власні економічні інтереси країн, які запроваджують ці санкції.

У Києві сподіваються домогтися від Росії компенсації за завдані збитки, зокрема через анексію Криму. Чи зможе резолюція ПА ОБСЄ, яка прямо називає дії Росії військовою агресією, допомогти Україні у міжнародних судах?

Я не бачу такого міжнародного суду, до якого могла би звернутися Україна. Ані Україна, ані Росія не визнають юрисдикцію Міжнародного суду в Гаазі. Так само вони не визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Якщо Україна не може позиватися проти Росії в Гаазі, як же їй домогтися справедливості, принаймні матеріальних компенсацій за привласнення державного майна у Криму?

Можна домагатися конфіскації російського майна у різних куточках світу. Для цього треба звертатися до судів у цих країнах і доводити, що через дії Росії Україні було завдано збитків. Майно дипломатичних місій є недоторканим, але може йтися про інше державне майно Росії, яке може опинитися у небезпеці. Це питання потребує ретельного вивчення.

Яке саме майно Ви маєте на увазі? Ідеться також про майно держкомпаній, таких як "Газпром"?

Ідеться насамперед про активи держкомпаній. У них є чимало пакетів акцій західних компаній, зокрема у Німеччині. Конфіскація чи часткове відчуження цих активів - це дуже цікаве питання, яким, певно, вже займаються юристи. Про це поки зарано говорити, але це може опинитися на порядку денному.

Складається враження, що ані резолюції міжнародних організацій, ані санкції не хвилюють Росію. Як відстоювати у цій ситуації міжнародне право?

Те, що ПА ОБСЄ, зокрема, констатувала незаконну анексію Криму - дуже важливо. На цьому треба наголошувати знову і знову. Адже у міжнародному праві існує тенденція з часом таки визнавати різного роду незаконні ситуації. Тому треба нагадувати про незаконність тих чи інших дій. Але тут треба набратися терпіння - такі ситуації можуть існувати досить довго. Приміром, Ізраїль деякий час тому здійснив анексію Східного Єрусалима та Голанських висот. Міжнародна спільнота формально ніколи не визнавала цього.

Або інший приклад: США ніколи не визнавали анексію Радянським Союзом Балтійських країн. У Вашингтоні весь час - протягом декількох десятиліть - існували їхні посольства. Щоб у випадку Криму змінити ситуацію, можна посилювати санкції - якщо хотіти цього. Але не треба забувати, що Росія потрібна Заходу як партнер на міжнародній арені, коли йдеться про розв’язання конфліктів на Близькому Сході або щодо Ірану. Утім, із точки зору міжнародного права сумнівів немає: окупація Криму є незаконною, і Росію треба всіма доступними і законними методами змусити припинити її. Щодо всіх резолюцій міжнародних організацій можу лише сказати - вода камінь точить. Можливо, рано чи пізно вони призведуть до компромісного рішення у цьому питанні.

Як Ви собі уявляєте таке компромісне вирішення?

В ідеалі це має бути повернення Криму Україні. Можливо, з наданням ще більш широкої автономії, ніж було до того. Швидко це питання не вирішити. Але повторюся: коли я побачив останню резолюцію ПА ОБСЄ, це вселило в мене оптимізм. Цю резолюцію ухвалено дуже переконливою більшістю голосів, Росії дали чітко зрозуміти, що з її діями не будуть миритися. Я радію цьому, бо у мене вже було побоювання, що через бойові дії на Донбасі всі просто забули про Крим і "проковтнули" його анексію. Але це не так.

Як все ж таки назвати те, що зробила Росія з Кримом? В Україні говорять про "окупацію", у Німеччині про "анексію", а в нинішній резолюції ПА ОБСЄ вживаються одразу обидва ці терміни. Ви також вживаєте то одне, то інше слово.

"Окупація" - це термін з міжнародного гуманітарного права. Йдеться про те, чи ми знаходимося у стані війни чи миру. Приміром, щодо Ізраїлю у документах ООН вживається термін "окупаційний режим", коли йдеться, скажімо, про окупацію палестинських територій. "Анексія" - це термін з іншої сфери міжнародного права, яка визначає легітимність привласнення територій. Росія стверджує, як на мене, безпідставно, що вона законно привласнила цю територію. Решта світу каже, що це було незаконно.

Але який термін Ви особисто вважаєте більш доречним?

Крим, так само, до речі, як і Донбас, перебуває нині під військовим контролем іншої держави - Росії або підконтрольних Росії сепаратистів. Тому це - окуповані території. Крапка!