Deutsche Welle: Український журналіст Дмитро Гордон зробив розлоге інтерв'ю з одним з колишніх ватажків бойовиків "ДНР" Ігорем Гіркіним, громадянином Росії і, як він стверджує, колишнім співробітником ФСБ РФ. Думки щодо того, чи варто було з етичної і журналістської точки зору оприлюднювати чотиригодинне інтерв'ю з людиною, яка, зокрема, є обвинуваченою у збитті літака рейсу MH17, дуже різняться. У Вас були би сумніви?

Ґергард Ґнаук (Gerhard Gnauck): Так, у мене були би сумніви. Однак на ці запитання не можна відповідати у категоріях чорного і білого. Вирішальним є, по-перше, ЯК, а по-друге з якою метою розмовляєш зі злочинцями і в якій формі потім оприлюднюєш результат.

І що Ви думаєте про те, як це зробив Дмитро Гордон? Він виклав чотири години сухих запитань і відповідей. У них Гіркін розповів про те, що він ні в чому не винен.

Про мотиви і наміри Дмитра Гордона я спекулювати не хочу. Мені видається, що з журналістської і етичної точки зору Гіркіна краще опитав колега з другого каналу німецького суспільного телебачення ZDF Йоахім Бартц (Joachim Bartz). Для свого документального фільму про збиття MH17 (Todesflug MH17 - Den Tätern auf der Spur). Бартц після пресконференції Гіркіна про "вибори на Донбасі" підійшов до нього і спитав, чи знає він бійця з позивним "Ореон". У фільмі про нього йшлося як про людину, яка, ймовірно, доставляла ЗРК "Бук" з території Росії. Гіркіна це застало зненацька і він не знайшов нічого кращого, ніж сказати, що відповідати на це запитання йому не дозволяє "гідність військовослужбовця". Журналісту вистачило трьох запитань і недолуга відповідь Гіркіна справляла враження визнання того, що російська держава причетна до збиття малайзійського "Боїнга". З цих же міркувань кращим було й інтерв'ю молодого журналіста (британської телерадіокомпанії. - Ред.) BBC з Януковичем у Москві, записане чотири роки тому.

Чимало українських журналістів вважають, що з Гіркіним взагалі не можна робити інтерв'ю, бо він кривавий злочинець. А Ви як журналіст утрималися би від розмови з ним принципово чи все ж такого журналістського табу Ви не бачите?

Я можу собі уявити розмову з такого роду командиром бойовиків. Але інше питання - чи варто після цього так розлого поширювати його думки? І абсолютно немає потреби через те, що він дає інтерв'ю, на публіці вихваляти його за його "мужність", як це робить Гордон. Це - посміховисько, і у такий спосіб людина робить себе співучасником інсценування ватажком бойовиків своєї особи. Я віддаю перевагу розмовам з жертвами ватажків бойовиків. Від них ми значно краще і докладніше дізнаємося, що насправді зробили злочинці. У випадках, коли жертви злочинців мертві, можна говорити з їхніми рідними або зі свідками злочину. А про вбивць я можу через 30 років прочитати цікавий роман, мені би цього було достатньо. Ці особи зазвичай не настільки цікаві, тому читачу потрібна "допомога" письменника.