DW : Як показують Євромайдан російські телеканали?

Ульрих Гайден: У мене склалося враження, що телебачення в першу чергу відображає лише найбільш екстремальні прояви протестів в Україні - знесення пам'ятника Леніну, участь у протестах праворадикальних груп, роль яких насправді велика. Я не можу сказати, що на російському телебаченні весь час одна брехня - радше, це односторонній підхід. Зазвичай це виглядає так: виходить кореспондент, за спиною у нього -Майдан і намети. І він інтерпретує те, що там відбувається. Якщо кореспонденти і розмовляють з простими людьми, то тільки з тими, хто обирав Януковича, на маленьких мітингах на підтримку чинного президента. Нормальних громадян, які йдуть на Майдан,- студентів, звичайних неполітизованих городян - практично не показують. У підсумку аудиторія російського телебачення не одержує уявлення про те, чому люди виходять на вулиці.

А що кажуть в аналітичних програмах?

Російські політологи весь час повторюють думку про те, що ЄС планує використовувати Україну як ринок для європейських товарів на шкоду національній економіці і, ймовірно, має наміри у результаті затягнути Україну в НАТО. Головний мінус таких передач полягає в тому, що говорять про Україну, але не з Україною. Це призводить до відчуження між країнами. Нещодавно я дивився ток- шоу Володимира Соловйова "Поєдинок" з Іриною Хакамадою і Веронікою Крашенинниковою. Там постійно наголошувалося, що протестами в Києві керують з-за кордону.

Маються на увазі конкретні країни чи якийсь узагальнений "Захід"?

У першу чергу, США. Коли йдеться про Німеччину, журналісти критикують її політику більш стримано і по суті. Наприклад, повідомлення про візит міністра закордонних справ Ґідо Вестервелле до Києва коментують не агресивним, а радше скептичним тоном, хоча німецькі фонди і партії й намагаються брати активну участь в українській політиці. Але ФРН, як і раніше, сприймається добрим партнером у Європі, тому акцент робиться на вплив США. Коли починають говорити про Америку, інтонація стає по-справжньому агресивною.

А якщо порівнювати з німецькими ЗМІ? Як висвітлюються українські події в них? Які ви бачите переваги і недоліки?

Їхній підхід теж не зовсім об'єктивний. Є один аспект, який зовсім не враховується німецькими ЗМІ і дуже добре представлений російськими - участь у протестах праворадикальних груп. У першу чергу йдеться про ВО "Свобода", яку очолює Олег Тягнибок. Він відомий своїми образливими висловлюваннями про євреїв і "москалів", а до 2004 року його організація називалася "Соціал-націоналістична партія України".

Той факт, що ліберальні Віталій Кличко та Арсеній Яценюк виступають разом з Тягнибоком, викликає у мене запитання. Мені здається, що коли в центрі Європи набирають силу радикальні націоналістичні рухи, про це треба відкрито говорити. Це не означає, що треба в усьому підтримувати Росію, треба просто називати речі своїми іменами. А то виходить, що ми сліпо підтримуємо протести, не бачачи їхнього зворотного боку. Це було б коректно і стосовно Росії - я розумію, якщо в сусідній країні відбуваються масштабні протести з активною участю націоналістів, це може викликати занепокоєння.

Крім того, європейські ЗМІ некритично ставляться до своїх політиків, які займаються Україною. Коли Вестервелле виступав на Майдані, росіянам було дуже боляче бачити, що він як європеєць звертається до європейців на Майдані, але не звертається до східних українців і до росіян, які, по суті, так само відчувають себе європейцями. Це дуже небезпечно, адже виходить, що на Майдані у нас зібралися європейці, а в Криму - ні?

Якої інформації в російських ЗМІ вам найбільше не вистачає?

Як журналіст я хотів би бачити більше документальних свідчень, чути більше живих голосів - не тільки політиків, а й простих людей, що живуть у провінції. Я розумію, що у Росії є свої інтереси, але не треба їх висловлювати простими пропагандистськими засобами. Такий підхід не вирішує проблем, а призводить до образи учасників, посилення емоційності конфлікту, що може навіть закінчитися кровопролиттям. Іноді мені здається, що це може навіть призвести до розпаду України, така небезпека реально є. При цьому в Україні неможливо уявити собі варіант мирного поділу за зразком Чехословаччини. І якщо проллється кров, журналісти будуть теж у цьому винні - вони мало працювали над тим, щоб встановити діалог між сторонами конфлікту.

Нещодавно оголосили про призначення найвідомішого "​​антизахідного" ​​оглядача російського телебачення Дмитра Кисельова головним редактором холдингу "Росія Сьогодні", який має постати на місці агентства РІА "Новости". Як ви прокоментуєте це рішення?

Це дуже тривожний факт. На цю посаду обрали саме того, хто найменш змістовно висловлюється про відносини Сходу і Заходу. Якщо така політика буде продовжуватися, це може призвести до відносин 25 -річної давнини, коли існувало інформаційне протистояння країн Заходу і країн Східного блоку. Агентство РІА "Новости" дійсно намагалося прагнути до зваженості. Воно було не прозахідним, але при цьому дружньо налаштованим до Заходу, без того, щоб шкодити російським інтересам. А Дмитро Кисельов відомий своїми образливими формулюваннями, жорсткими висловлюваннями, зокрема, й про Україну. Я розумію, що важливо висловлювати російські інтереси на світовій арені, але не у такий же спосіб! Для російської аудиторії це як примусове харчування, коли людину прив'язують до стільця і пхають у неї їжу, не залишаючи можливості роздумувати і обирати.

Довідка: Журналіст Ульрих Гайден з 1992 року живе в Москві і пише статті для німецької, австрійської та швейцарської преси. На прохання DW він дивився новини та аналітичні програми про Євромайдан, які транслюються в Росії, і порівнював російський і німецький способи подачі інформації про протести в Україні.