Олег Брижак - знаний у Німеччині вагнеровський співак. На провідних сценах ФРН, Австрії, Америки він співав арії Альбериха, Клінгзора, Голландця та Ганса Сакса. У вільний від роботи час отець Олег служить протодияконом в українській православній церкві. На щорічний фестиваль Ваґнера у Байройті Брижака несподівано, за тиждень до вистави "Кільця нібелунга" запросили замінити соліста Мартина Вінклера в ролі Альбериха. Там і записала DW інтерв'ю з ним.

DW: Отче Олеже, що привело Вас зараз до Байройта?

Олег Брияк: Це сталося досить несподівано. Я багато співав у Байройті ще за часів життя Вольфганга Ваґнера, а востаннє - у червні. Мене взагалі-то запросили на роль Клінґсора в опері Парсіфаль, запланованої на 2016-ий рік. Але розмови про Альбериха не було.

Скільки у вас було часу, щоб увійти в роль?

Тиждень.

Дивовижно, наскільки актуальними зараз стають твори Ваґнера. У якихось двох тисячах кілометрів від Байройта, в Україні, зараз точиться війна...

Мені дуже болить спостерігати за подіями в Україні. Мій батько був українцем. У момент початку війни і входу німців в Україну йому було 15 років. Його вивезли до Німеччини на примусові роботи. Він вижив лише для того, щоб після звільнення Червоною Армією стати "ворогом народу" та "зрадником", і провести 25 років у казахстанському ГУЛАЗІ. В цьому таборі, на поселенні, я і народився. Добре у цій історії те, що я зростав серед дітей інших колишніх в'язнів з росіянами та українцями, литовцями та грузинами, латишами та казахами. Був такий інтернаціонал. Для мене міжнаціональна ворожнеча - щось незрозуміле. Як можна ділити Росію та Україну? Давайте говорити відверто: половина Росії - українці. А скільки російського населення в Україні? Сьогодні казати, що одна нація краща, ніж інша, або не визнавати російську мову в Україні немислимо. Але найстрашнішим для мене, і я кажу вже не як оперний співак, а як протодиякон, що у цьому конфлікті гинуть люди. Кожного дня, кожної години. Гинуть діти. Жодна політична ціль цього не може виправдати.

Яку роль для Вас відіграє походження з Казахстану?

Я завжди кажу, що родом з Радянського Союзу. Я приїхав до Німеччини в 1991-му під час путчу. Народився в Казахстані, куди заслали мого батька-українця. У Караганді я навчався в музичній школі. У студентському хорі, де я підпрацьовував на додаток до стипендії, помітили мій голос. Я спершу відмовлявся, тому що був непоганим баяністом. І у мене був прекрасний концертний інстрмент - "Юпітер". По суті, мій батько вмовив мене спробувати вокал.

Ваш батько не був професійним музикантом…

Ні, але він грав на гармошці, гитарі, мандоліні, балалайці, а також скрипці. Він також любив співати, навіть якщо фальшивив. Він був чудовим тенором.

Отче Олеже, у якій парафії ви служите?

В Українській православній церкві у Крефельді. Мене висвятили на диякона у Російській православній церкві наприкінці 1980-их. Тоді ще розколу між російською та українською церквами не було. До нашої церкви приходять православні усіх національностей: росіяни, українці, ефіопи, серби та православні німці.

Якою мовою ви служите?

Українською та німецькою. Євангеліє читається двома мовами. А вигуки та єктенії - я вже дивлюся, кого сьогодні більше. Я щасливий, що можу служити...

У Росії з Ваґнером складно...

Це значною мірою стається тому, що не розуміють взаємозв'язку між словами і музикою. До опер Ваґнера треба добре підготуватися. Від нерозуміння тексту багато втрачається. Послання Ваґнера до людства мають універсальний характер і є поза часом.