Відомий німецький експерт з питань Росії та країн колишнього СРСР, профессор Ганс-Геннінґ Шредер не вважає, що на Сході України Кремль відновлює кримський сценарій. З його точки зору, сепаратисти у Донецьку та Луганську потрібні Москві для того, щоб шантажувати уряд у Києві.

Deutsche Welle: Пане Шредере,давайте поговоримо про ситуацію після виборів у двох районах на Сході України, проведених донецькими та луганськими сепаратистами. Чи розвиваються тут події за кримським сценарієм?

Ганс-Геннинґ Шредер: Складно сказати. Виникає враження, що Росія зараз зволікає. З одного боку, Москва підтримує сепаратистів, але з іншого, - не наважується діяти так само рішуче, як це було в Криму. Хоча самі лідери сепаратистів і квапляться приєднатись до Росії.

Однак, можливо, так це все і планувалось? Крим - півострів, який було відносно легко відрізати від України. Підготовка відповідного плацдарму на сході країни вимагала значно більше часу…

Варто додати, що мова йде не про весь Схід України, а тільки про окремі частини Донецької та Луганської областей. Дніпропетровськ та інші регіони на сході країни продовжують підтримувати Київ. І, до речі, більша за територією частина згаданих двох областей голосувала на виборах до Верховної Ради, а не минулої неділі (на невизнаних ЄС виборах у самопроголошених "ДНР" та "ЛНР". - Ред.).

Отже, ми маємо справу з певними частинами, які навряд чи економічно життєздатні і вже точно не настільки привабливі, яким міг здатись Крим. Та й пропагувати приєднання Донецька і Луганська до Росії важче, ніж це було у випадку з Кримом.

Однак у чому тоді може полягати інтерес Росії перетворити ці два обмежених, економічно нежиттєздатних райони на черговий заморожений конфлікт?

Якщо намагатись знайти раціональне пояснення, то ним може бути спроба Росії стати одним із важливих полюсів на світовій арені зі своєю сферою інтересів, до якої має відноситись і Україна. Тобто кінцева мета Кремля - не приєднання Криму, а також Донецька і Луганська, а контроль над усією Україною. Не анексувати країну, а мати можливість чинити вплив у першу чергу на курс Києва у сфері зовнішньої політики та політики безпеки. І досягти цього можна, маючи в особі сепаратистів у східних регіонах України потенціал для шантажу.

Однак це не означає, що далі Донецька та Луганська Росія не має потреби йти. Маріуполь і Одеса можуть спати спокійно?

Приклад - це Придністров'я, де намагались створити плацдарм впливу на Молдову. Така спроба мала обмежений успіх. Ось і в тому, що стосується України, Росія напевне не зацікавлена у Донецьку та Луганську як таких, а в тому, щоб ця країна не пішла на Захід.

Для цього Москва і скористалась воєнізованими формуваннями, правими екстремістами, місцевими силами, якими, однак, виявилось складно управляти. Очевидними є серйозні конфлікти між тепер "обраними" представниками сепаратистів та іншими групами в цих регіонах, наприклад, козаками. Я не певен, що Олександр Захарченко (так званий глава "ДНР". - Ред.) та його коллега в Луганську діють за сценарієм, написаним у Кремлі.

І як у такій ситуації реагувати українському уряду? Дехто в Німеччині вважає, що Києву треба піти на прямі перемовини з Захарченком та Плотницьким (Ігор Плотницький, так званий глава "ЛНР". - Ред.) і намагатись домовитись з ними.

Знаєте, поліції також доводиться вести перемовини зі злочинцями, які взяли заручників, щоб уникнути жертв. Так що варіант перемовин, звичайно, не виключений. В Україні треба подумати про те, яке у неї є поле для маневру і що вона може запропонувати. Не можна забувати, що уряд у Києві перебуває у складному становищі, причому, не тільки у зовнішньополітичний сфері - на перемовинах з Росією і з сепаратистами.

Якщо подивитись на важке економічне становище в країні, то виникає питання, як розвиватиметься господарська і соціальна сфери в найближчі рік-два. Це може знову призвести до конфліктів та повалення уряду, не здатного забезпечити хоча б мінімально прийнятний рівень життя.

А що якщо прийняти радикальне рішення, не тягнути час і просто розпрощатись із цими двома областями, точніше, їхніми частинами - Донецьком і Луганськом?

Є приклади в інших країнах. Можна згадати про Північний Кіпр, який ось уже 40 років знаходиться під турецьким протекторатом. Ніхто у світі цього не визнає, однак ніхто й не намагається його повернути. Коли Кіпр став приєднуватись до Європейського Союзу, довелось вести перемовини про те, як бути далі з північною частиною острова.

Так що можна собі уявити ситуацію, за якої ні проблема Криму, ні ситуація на Сході України не будуть врегульовані, а мова піде про те, щоб створити у країні стабільну економічну і соціальну ситуацію. У подальшому, можливо, Україна стане настільки привабливою, що сепаратисти і самі коли-небудь вирішать, що їхня ідея створити собі державу була нерозумною. Однак усе це - віддалена перспектива. Для початку треба припинити це кровопролиття.

Однак чи не в цьому уся заковика? Адже для України з неврегульованою проблемою кордонів був би фактично закритий шлях і до ЄС, і в НАТО. Якщо ж відпустити чи відрізати ці території, то у меншої за площею України, однак з чіткими кордонами, могла б залишитись хоча б теоретична можливість у перспективі стати членом того чи іншого союзу. Чи не так?

Так, однак я вважаю, що це було б передчасним кроком. До того ж, я не переконаний, що такий крок внутрішньополітично реалістичний, що президент чи прем'єр-міністр ризикнуть стати лідерами України, що зменшилась. Навряд чи така людина утримається на своїй посаді.

І вже сьогодні спостерігається певна напруженість у відносинах між президентом та потенційним прем'єр-міністром Яценюком (Арсеній Яценюк - нинішній глава уряду України, однак після позачергових парламентських виборів вирішуватиметься питання формування нового уряду. - Ред.). У них доволі різні точки зору на те, як треба діяти на сході країни. І я не бачу нині політичної сили в країні, яка набралась би мужності і сказала: забудьте про території на сході країни, давайте працювати заради розвитку України та її приєднання до Заходу.