Процес фотографування чимось нагадує певний магічний ритуал. Відвідувач заходить всередину камери, зачиняє за собою двері, дивиться в дзеркало і натискає кнопку. За кілька хвилин одразу на папері без посередництва негативів поступово з'являється зображення унікального чорно-білого фотопортрету у повний зріст. Формат паперу – 2 метри на 60 сантиметрів.

Після того, як кнопку натиснуто, до того, щоб побачити готовий знімок залишається 10 хвилин. Фізик Вернер Краус розробив гігантську камеру з унікальниим об'єктивом на початку 70-х років минулого століття, на замовленння одного з автоконцернів, аби документувати внутрішнє життя моторів.

Випадковість

Після цього він разом зі своїм другом, майстром з обробки золота Ергардом Гьосле, збудували для себе Imago – велетенську камеру. Згодом після кількох виставок і фотоярмарків камера опинилася у підвалі, де її через 35 років знайшла донька винахідника, німецька акторка Сюзанна Краус. «Як і все найкраще, що трапляється в житті, це сталося абсолютно випадково, я щось шукала і надибала ці фотографії, тоді я згадала про цю камеру. У дитинстві ми залізали до неї всередину і самі працювали. Наступним кроком стали думки про те, чи не можна було б реанімувати цю ідею»,- розповідає Сюзанни Краус. Їй вдалося не лише повернути до життя винахід батька, а й знайти йому комерційне застосувння.

Однак спочатку серйозною проблемою було те, що індустрія вже не випускала такий позитивний желатино-срібний фотопапір, який потрібен для Imago. Kaмера працює з так званими великоформатними позитивами, тобо зображення одразу експонується на носій.

До мети, незважаючи на перешкоди

На пошуки фірми, яка б погодилася знову розпочати випуск такого паперу, в Сюзанни Краус пішло два роки. Зрештою після тривалих переговорів з компаніями у різних країнах світу їй вдалося вмовити виробників відродити стару технологію. Це виявилося далеко не дешевим задоволенням, тому за один автопортретний чорно-білий знімок, зроблений диво-камерою в її берлінському ательє усім охочим доводиться викладати близько 300 євро. Але воно того варте, переконана жінка, адже один-єдиний знімок та відсутність будь-якого ретушування чи редагування зображення створює справжній художній відбиток секунди реальності. «Це робиться тільки один раз. Це, власне, повна протилежність сучасним тенденціям, бурхливому розвитку цифрової фотографії. Я не хочу називати це конкуренцією, бо це просто щось зовсім інше».

Любов до фотографії у Сюзанни Краус - в генах: її матір була фотографом. Перша виставка нових фоторобіт, зроблених гігантською камерою, відбулася 2006 року у Відні. Згодом було багато інших успішних заходів. Відтоді камера здебільшого використовується в мистецьких проектах.

Автор: Наталя Неділько

Редактор: Дмитро Каневський