"Я хотів отримати життєвий досвід, зрозуміти іншу культуру», - так пояснює своє рішення поїхати на навчання до України Йонатан Віддер. 28-річний німець щойно отримав диплом магістра за фахом «соціологія» у Києво-Могилянській академії. Він вільно спілкується українською, розуміє український гумор, любить українське пиво і квас. «Джонні», як його називають друзі, за студентські роки побачив чимало: півроку вчився за студентським обміном у Чехії, пройшов практику у Франції. «Я зрозумів, що будь-які стереотипи не мають сенсу», - каже студент. «Кажуть, що у Східній Європі п’ють багато горілки. Однак у Києві у мене такого враження немає. Двоє з моїх найближчих друзів практично не п’ють, ще один хлопець полюбляє пиво», - розповідає Джонні. Він каже, що німецькі студенти п’ють не менше, а, можливо, навіть більше за українців. «Мені частіше доводилося у компанії «відмахуватися» від чарки, ніж в Україні», - зізнається німець.

Джонатан каже, що у Німеччині йому дуже не вистачатиме його українських друзів і знайомих, з якими пов’язано чимало приємних спогадів. «Українці значно більш розкуті за німців. У німецькій компанії часто доводиться напружуватися, щоби підтримувати настрій. Тут все невимушено», - зауважує Джонні. За його словами, навіть у студентських компаніях у Німеччині відчувається раціональність мислення людей, зваженість. «В українців все простіше – як би не було важко удень, увечері студенти сміються, жартують і веселяться».

Співчутливі професори, "зайві" предмети

Стосунки між людьми в Україні у принципі інші. Це відчувається не лише у студентському середовищі, але й у відносинах між викладачами і студентами, каже Йонатан. «Українські професори більше співчувають студентам. Щоб тебе відрахували з університету, я не знаю що треба зробити. Навіть якщо ти провалив іспит, на другий або третій раз тобі поставлять трійку», - ділиться враженнями німець. Натомість у нього на батьківщині, каже Джонні, з іспитами краще «не жартувати».

Рівнем освіти в Україні Йонатан загалом був приємно здивований. Однак він ніяк не міг звикнути до того, що в університеті йому залишали замало простору для самостійної дослідницької роботи. «Тобі дають обрати той чи інший курс, але загалом самостійності бракує. Багато обов’язкових предметів, які мені здаються зайвими», - нарікає молодий соціолог. Джонні також зробив висновок, що українські викладачі не завжди готові спокійно сприймати іншу думку. Особливо якщо йдеться про історичну роль козацтва. «У своїй магістерській роботі я процитував одного німецького дослідника. Автор зробив припущення, що попри визначну роль козацтва у боротьбі проти чужоземного панування і демократичність козацького ладу, сам по собі «протестний» дух козаків, які часто не визнавали авторитетів і законів, мав неоднозначні прояви – козаки не були людьми законослухняними», - розповідає випускник «Могилянки». За словами Йонатана, рецензент був дуже незадоволений цитуванням такої «крамоли» і гостро розкритикував роботу.

Сьогодні, коли Україна вже два десятиліття є незалежною державою, українці продовжують шукати свою ідентичність. «Українці дуже багато дискутують про минуле. При цьому вони дуже схильні ділити на «чорне» і «біле», ідеалізувати своїх героїв. Історія цієї країни дуже складна, але українці на дивовижу схильні вірити численним ідеологічним міфам», - ділиться враженнями молодий німець. Віддер дивується, що палкі політичні дискусії точаться насамперед навколо питань мови або тлумачення деяких епізодів історії. А про спільні проблеми, перед якими постали як Схід, так і Захід, дискутують значно менше. «Але ж 90 відсотків проблем – спільні для всіх українців», - нагадує Йонатан, - «це корупція, економічні проблеми».

«Найбільше мене шокують соціальні контрасти»

Німець каже, що Україна запам’ятається йому як країна контрастів. «У Києві бідність майже не помічаєш. Мені у Берліні доводилося бачити більше безпритульних, ніж тут. Але я точно знаю, що основній масі людей доводиться сутужно. У той же час, я ніде ще не бачив стільки величезних джипів і «хамерів». За кермом автомобілів, потужних немов танк, нерідко доводиться бачити 25-річних білявок. Або якихось бритоголових молодиків зі скляними очима. Ці люди можуть просто переїхати тебе на пішохідному переході», - хитає головою хлопець. Саме ці контрасти між простими людьми і тими, хто має владу і гроші, підштовхнули Йонатана до вивчення соціології. Молодий німець хотів зрозуміти: «чому люди терплять хамське ставлення з боку багатіїв та можновладців?». Звичка до авторитарного панування та страх – такі причини пасивності українців побачив Йонатан. За його словами, страх перед репресивними методами влади знову більш відчутний, відколи президентом став Віктор Янукович.

Звідки цей фаталізм? Відповіді Джонні знайшов в історичній літературі, у творах соціологів та філософів. Саме темі політичної культури була присвячена магістерська робота Йонатана. Однак одна справа – наука, інша – повсякденне спілкування. «Для мене стало сюрпризом те, наскільки аполітичні українські студенти. Вони майже ніколи не протестують, хоча між собою часто нарікають на суспільні реалії», - зазначає німець. У Німеччині студентів хлібом не годуй – дай тільки привід і вони лізуть на барикади, розповідає він. «Коли в університетські бібліотеці у Німеччині скорочують надходження книжок, студенти беруть транспаранти у руки – і на демонстрацію. А тут можна як завгодно міняти навчальну програму, завалювати студентів будь-якими непотрібними курсами і вони лише невдоволено перешіптуються. Це, мабуть, така форма фаталізму», - знизає плечима студент з Німеччини. Сам він на демонстрації не ходив: «мені тут не жити, я не хочу втручатися».

«Нинішнє покоління змінить Україну»

Йонатан каже, що політичні реалії в Україні не перестають дивувати його навіть після декількох років, прожитих у цій країні. «Депутати у Верховній Раді не ходять на засідання, віддають свої картки для голосування іншим. Це не лише порушення Конституції – це демонстративна зневага до виборців. Не можна спокійно дивитися на це. Саме молоді люди, які бачать у цій країні своє майбутнє, мали би давати політикам зрозуміти, що вони не ладні терпіти таку поведінку тих, кого народ найняв на роботу», - обурюється студент. Він переконаний, що саме постійний тиск і контроль з боку виборців визначає демократичність суспільного ладу.

Випускник «Могилянки» впевнений, що у майбутньому нинішнє покоління змінить Україну. «Я вчився з інтелігентними, розумними людьми. Я впевнений, що вони по-іншому бачать майбутнє країни, ніж нинішня еліта», - каже студент. Щодо сьогоднішніх політичних реалій він категоричний: «Чого можна очікувати, коли президентом стає людина, яка несе відповідальність за масові фальсифікації на виборах?» Однак зміни не відбудуться самі по собі, переконаний Джонні. «Коля Левченко (секретар Донецької міськаради - прим. ред.) з фільму «Інший «Челсі» (документальний фільм німецького режисера про ФК "Шахтар" - прим. ред.) - це теж «нове покоління українського політика». Він не справляє враження прогресивного та інтелігентного суспільного діяча. Саме з такими людьми у майбутньому доведеться конкурувати нинішнім випускникам університетів», - каже Йонатан.

"Джонні" не виключає, що у майбутньому повернеться до України. Але поки у його планах – працювати журналістом у Німеччині. Найбільше його цікавлять культурні теми, літературна критика і кінокритика. Можливо, писатиме він і про українське мистецтво. Нещодавно він опублікував в одному з німецьких видань статтю про твори Юрія Андруховича.

Автор: Євген Тейзе
Редактор: Роман Гончаренко