До війни з Радянським Союзом націонал-соціалістична верхівка почала готуватися ще 1933 року. Через вісім років, 22 червня 1941 року, війська Вермахту вторглися на територію СРСР, розпочавши найбрутальнішу війну новітнього часу. План «Барбаросса» мав на меті блискавичний розгром Червоної армії та знищення мільйонів людей. А почалося все з пропагандистської брехні. «Головнокомандування Вермахту повідомляє: аби відвернути велику небезпеку зі Сходу, німецький Вермахт першим розпочав наступ на радянського ворога», - повідомило німецьке радіо.

Ідея могутнього Рейху від Атлантики до Уралу

Однак це була брехня. Це не був превентивний удар, а протиправний напад на невинних людей та геноцид цілих народів. Німецько-радянський пакт про ненапад, підписаний за два роки до того, все ще був у силі. Незважаючи на це, 22 червня 1941 року три мільйони солдатів Вермахту, оснащені танками, літаками та іншою новітньою зброєю, почали загарбання Східної Європи. Легенда про те, що Гітлер всього-на-всього випередив уже затверджений Сталіним план нападу на Німеччину, протрималася багато десятиліть Але вона досі не підтверджена істориками, каже науковець Вольфрам Ветте: «Метою було завоювати Радянський Союз, суттєво скоротити населення цієї країни, вичавити з неї все, що можна, і в далекій перспективі колонізувати її, аби створити багатий та могутній Рейх від Атлантики до Уралу».

Геноцид східноєвропейських євреїв, масове вбивство полонених та мирних мешканців були холоднокровно запрограмовані. З боку військової еліти не було жодних заперечень. Німецьке населення натомість попри пропагандистські фанфари реагувало з жахом на те, що відбувалося. У війну були втягнуті різні країни й континенти. У Великобританії прем’єр-міністр Вінстон Черчіль звернувся з промовою до народу: «Гітлер - це монстр зла. Ненаситний у своїй жазі до крові та пограбувань. Йому було мало, що ціла Європа вже перебувала під його чоботом, яку він тероризував та підкорив. Він мусив продовжити свою різню та спустошення ще й у далекій Росії».

З блискавичною війною прорахувалися

Прибалтійські країни, Білорусь та Україну фашисти фактично змели. Гітлер та його генерали розраховували на швидкий переможний марш до радянської столиці, на так звану блискавичну війну, але вони прорахувалися. Уже через декілька місяців стало зрозуміло, що німецькі війська застрягли під засніженою Москвою, і це було фактично початком поразки, яка завершилася в травні 1945-го. Три мільйони німецьких солдат не повернулися з поля бою додому.

«Москва однак не змогла дорахуватися вдесятеро більше людей, - каже історик Вольфрам Ветте. - З них приблизно 10 мільйонів були червоноармійцями. Понад три мільйони – російські військовополонені у німецьких таборах. Ще три мільйони російських євреїв, яких німці систематично винищували. А також близько шести мільйонів радянських мирних мешканців, які теж стали жертвами фашистської нищівної політики».

Успішний процес переосмислення

Тривалий час після війни німецька відповідальність за цю війну у ФРН не тематизувалася. Згадували лише про власні страждання. Провина списувалася на Вермахт і на фашистські організації на кшталт СС. Лише пізніше у німецькому суспільстві започаткували дискусію про незліченні жертви з радянського боку та оприлюднили дослідження критичних істориків, що стало початком переосмислення тих подій.

«Нині між Німеччиною та Росією встановився доволі позитивний клімат. Ніхто вже не сприймає одне одного як ворога. Навряд чи хтось ще відчуває якусь ворожість одне до одного. Це ситуація, якої німці дуже прагнули і бажали», - каже історик Вольфрам Ветте.

Автори: Корнелія Рабіц / Христина Ніколайчук
Редактор: Наталя Неділько