Учні першого "Б"-класу однієї з бременських початкових шкіл верещать і стрибають, мов зграйка мавпочок. Принаймні на уроці фізкультури. Учителька Сабріна Айхвальд пояснила їм, що вони - мавпочки, які мають захистити свої кокосові горіхи, тобто гімнастичні м´ячі, від людей. Тепер малеча гасає спортзалом і несамовито галасує.

Із першокласниками грається молодий чоловік із довгим білявим волоссям. Це Ерик Шефер, який раз на тиждень добровільно допомагає проводити уроки у школі. Він - учасник проекту "Позич учителя" ("Rent a Teacherman"). Юнак опановує в університеті Бремена професію вчителя початкових класів і здобуває досвід у цьому проекті. Кожен урок фізкультури для нього - підтвердження, що він обрав правильний фах, наголошує Ерик. Коли діти вітають його словами "добрий ранок, пане Шефере", студент почувається на своєму місці.

Учителі початкових класів як екзоти

У шкільному колективі Ерик Шефер - єдиний чоловік. Не дивно, адже загалом чоловіків у колективах німецьких початкових шкіл - менше, ніж один на десяток учителів, каже Кристоф Фантині, дослідник педагогіки з Бременського університету. Хоча ще тридцять років тому чоловіків серед учителів німецьких шкіл було близько 50 відсотків.

"У Бремені є 17 початкових шкіл, де не викладає жоден чоловік. Усього тут 74 початкові школи",- розповідає Фантині. Саме там, де в колективі немає жодного чоловіка, Фантині керує програмою "Позич учителя" разом зі своїми небагатьма студентами-чоловіками - з осені 2011 року їх близько двох десятків.

Кристіан Бунте вивчає педагогіку в професора Фантині. Юнака нервує, що його як учителя-початківця сприймають крізь призму його статі. "Завжди кажуть: чоловік і початкова школа - це добре. Але замало тільки бути чоловіком",- зауважує він. Фантині погоджується зі студентом. Учителю потрібно багато знань із дидактики, щоб захопити дітлахів навчанням. "Але більшість вважає, що в початкових школах тільки співають і майструють. А саме це вважається немужнім", - відзначив він.

Чоловічий погляд

Директорка школи Аннет Меллер роками докладає зусиль, щоб у колективі з´явилися колеги-чоловіки. Безуспішно. Тому вона радіє, що студент Ерик Шефер приходить хоча б раз на тиждень. Школі бракує "чоловічої перспективи", скаржиться Меллер. Наприклад, коли хлопці починають чубитися, жінки-вчительки одразу втручаються. Чоловіки вичікують, а втручаються потім.

На уроці фізкультури тим часом справді ось-ось дійде до бійки між двома хлопчиками. Ерик Шефер спостерігає і втручається тільки тоді, коли стає надто жорстко. Один хлопчик починає плакати, студент утішає його і зашнуровує йому черевичок. Це теж частина роботи, всміхається молодий педагог.

Потрібні моделі поведінки

Діти дедалі рідше бачать, як чоловіки про когось дбають - про дітей, хворих чи старих, каже Фантині. За всіма статистиками, чоловіки перестають працювати вихователями та соціальними працівниками. Наслідки цього фатальні, адже населення Німеччини старішає і саме в таких сферах терміново потрібен персонал, пояснює професорка педагогіки з університету Гільдесгайма Майке Софія Баадер. "Коли чоловіки не працюють на таких роботах, діти не бачать різноманіття та не ознайомлюються з різними ролями",- критикує вона. Такі поняття як піклування і дбайливе ставлення до інших людей перетворюються на суто жіночі функції.

В інших європейських країнах теж існує ця проблема. Надто мало чоловіків викладають у початкових школах, наприклад, Польщі, каже Баадер. У країнах Скандинавії це не так, там учителів-чоловіків та вчительок-жінок початкових класів майже однакова кількість. Не тому, що краще платять, наголошує професорка, адже в порівнянні з іншими країнами німецькі педагоги заробляють дуже добре. "Професії вчителя і вихователя мають у скандинавських країнах дуже добрий імідж", - пояснює вона.

Саме такою є й мета проекту "Позич учителя" професора Фантині. Він прагне, щоб студенти могли обрати професію вчителя, знаючи: суспільство це приймає. А для цього суспільству потрібні приклади. Ініціатива "Позич учителя" робить у це внесок.