75-річний співзасновник німецького архітектурного бюро GMP – Architekten von Gerkan, Marg und Partner професор Фольквін Марґ та його партнер з ахенського відділення компанії Кристіан Гоффманн  розробили та втілили проект реконструкції стадіону "Олімпійський" у Києві. Німецькі архітектори розповіли Deutsche Welle про свої враження від роботи в Україні.

Deutsche Welle: Пане Марґ, пане Гоффманн, наскільки важливим завданням став для Вас проект реконструкції стадіону "Олімпійський" у Києві?

Фольквін Марґ: Київський проект став для нас величезним викликом – з різних причин. По-перше, це завжди певний виклик, коли тобі доручають будувати стадіон, на якому відбудеться фінальний матч, адже саме на нього зосереджена вся увага. По-друге, виклик полягав у тому, що йдеться про побудову, вірніше перебудову такого собі "національного" стадіону. Третя причина – те, що нам довелося мати справу з історичною будівлею, яка розросталася у кілька фаз, причому у передостанню фазу було споруджено дуже елегантну чашоподібну конструкцію з трибун. Тож, нашим завданням було зберегти цю визначну конструкцію. Зрештою, перебудовувати завжди складніше, ніж будувати щось нове.

DW: До речі, досить часто критики також зауважують, що зважаючи на остаточний кошторис проекту (близько 500 мільйонів євро), можна було б збудувати абсолютно новий стадіон. Чи вважаєте Ви як архітектори виправданим рішення саме реконструкції, а не новобудови?

Кристіан Гоффманн: Як на мене, то це вже пошуки волосини у мисці супу. Треба визнати, що на реалізацію проекту з побудови стадіону було дуже мало часу, а йшлося про стадіон, який би міг прийняти фінальну гру європейської першості, так званий елітний стадіон. За цей час було б дуже важко побудувати абсолютно новий стадіон на іншому порожньому місці. Тобто завдяки тому, що ми скористалися вже готовим місцем з наявною інфраструктурою, ми виграли час.

DW: Брак часу був дійсно настільки відчутним впродовж майже чотирьох років роботи над проектом?

К. Г.: Ще й як! Сумніви щодо того, наскільки правильним було рішення доручити Україні та Польщі проводити європейську першість з футболу, були досить сильні і довго не розвіювалися. Тож навіть наші міжнародні партнери постійно досить критично перепитували: встигнете ви, чи ні?

DW: Чим запам’ятається Вам київський проект?

К. Г.: Ми вже побудували багато стадіонів, зокрема й стадіон у Кельні. Так от у Києві, так само як у Кельні, мені особливо імпонує реакція населення. Ти просто відчуваєш, що усе, що ти зробив, ті роки, які ти інвестував у цей проект, складні рішення, які доводилося приймати, не є марними, а люди, для яких ти розробив цей проект, задоволені й у захваті від результату.

Ф.М.: Реалізація проекту була для нас справжньою пригодою. Першу нашу пропозицію ми мали втілювати разом з німецьким будівельним концерном Hochtief. Проте згодом наша співпраця завершилася, а проект зупинили. Потім у другій фазі розвитку місто Київ оголосило конкурс на реалізацію проекту, ми посіли лише третє місце, і було вирішено віддати замовлення підприємству з Тайваню. Проте згодом з'ясувалося, що проект цього підприємства та й саме підприємство мають деякі проблеми, і зрештою нам таки доручили реконструкцію.

DW: А як би Ви охарактеризували співпрацю з українцями? Чи виникали проблеми з державними відомствами?

К.Г.: Ми будували стадіони не лише в Україні, а й у Німеччині, і мушу зізнатися, що домовитися з німецькими відомствами іноді значно складніше (сміється). Ні, з відомствами проблем ми майже не мали, оскільки наш проект завжди подобався й усі були одностайні, що реконструкцію має проводити міжнародна компанія. До того ж ми заздалегідь знайшли у Києві місцевих партнерів для подальшого планування, які, чесно кажучи, взяли на себе походи у різні установи.

Ф.М.: У Києві такі партнери були вкрай необхідні, оскільки ситуація, що склалася довкола стадіону "Олімпійський" була дуже непроста. Згадайте лишень незаконно побудований торгівельний центр на площі перед стадіоном, який для початку необхідно було знести, чи будинок, поблизу, який виявився вдвічі вищим, ніж дозволено. Пригоди продовжувалися…

DW: Наскільки Ви задоволені результатом? Чи всі задуми вдалося реалізувати?

К.Г.: Я дуже задоволений, бо як архітектор ти завжди відчуваєш певну невпевненість, чи все вийде. Так, наприклад, я не був переконаний, чи спрацює ідея, зробити сидіння різних відтінків блакитного та жовтого кольорів. Тож я був щасливий, коли їх встановили і я переконався, що рішення, прийняте за письмовим столом, виявилося влучним.

DW: Пане Гоффманн, дехто з тих, хто вже встиг побувати на оновленому стадіоні з подивом констатував, що деякі місця на стадіоні, м’яко кажучи, не зовсім придатні до споглядання подій на полі. Як Ви можете це пояснити?

К.Г.: Коли йдеться про перебудову і певні вже наявні частини об’єкту доводиться переймати, як, наприклад, верхні ряди у нашому випадку, а решту трибун будують у відповідності з сучасними стандартами ліній видимості, то стовідсоткового результату очікувати не варто. Без компромісів на певних ділянках не обійтися. Тож, певно, є й не зовсім оптимальні місця, але загальному співвідношенні їх дуже мало.

DW: Чого б Ви побажали своєму "творінню" у майбутньому?

Ф.М.: Я хотів би щоб цей стадіон, який нині є найбільшим публічним простором у Києві з величезними масами людей, які можна на ньому збирати, став для киян і всіх українців місцем, на яке вони приходитимуть із задоволенням, і не лише на футбол, а на інші заходи, концерти, шоу, інші спортивні змагання.

З Кристіаном Гоффманном та Фольквіном Марґом розмовляла Тетяна Бондаренко
Редактор: Євген Тейзе