1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Німецькі слов’яни - ми є, ми були, ми будемо

3 листопада 2009 р.

У східній Німеччині от уже понад тисячу років мешкає невеличкий слов’янський народ – лужичани або, як їх ще називають, лужицькі серби. Навіть попри те, що їх стає дедалі менше, вимирання лужичанам не загрожує.

Лужицьки серби плекають свої традиціїФото: AP

Сонячний суботній вечір. Однак Тобіас і Гандрік прийшли цього разу не на пляж на одному з прохолодних, але прозорих Лужицьких озер, а до шкільного спортивного залу в селі Кроствіц. Сьогодні ці лужицькі парубки хочуть зайнятися танцями. При цьому йдеться не про хіп-хоп чи брейк-данс, а про фольклор.

Ансамбль "Вудвор" під час репетиціїФото: FFAW

Щосуботи близько тридцяти молодих людей зустрічаються в Кроствіці. Вони приїздять сюди з довколишніх сіл та містечок. Тут тренується традиційний лужицький танцювальний колектив «Вудвор». На перший погляд про фольклор не нагадує ніщо: спортивний одяг, кросівки, модні зачіски. Але юнаки й дівчата цінують своє лужицьке походження. «Це моє коріння, - каже 24-річний Тобіас Домш. - З такою думкою я виріс і пишаюся тим, що володію лужицькою мовою».

Традиція в танці

Ансамбль «Вудвор» має в своєму репертуарі дуже старі традиційні танці. Так танцювали ще їхні батьки, дідусі й бабусі та прадіди. Лужичани були й залишаються визнаною етнічною меншиною на німецькій території. Їх тримає разом не лише спільна рідна мові, але також чимало звичаїв, обрядів, фольклорних свят, які збереглися донині.

Традиційно лужицькі вершники на Великдень сповіщають про воскресіння ХристаФото: picture-alliance / dpa

Дотримуватися традицій – для членів «Вудвору» це не якийсь анахронізм. «Для мене це можливість займатися спортом і водночас отримувати насолоду, - визнає 19-річна Реґіна. – Під час репетицій я зустрічаюся з людьми, з якими ми потім разом проводимо й вечір. Наш ансамбль – це як маленька родина».

Лужичани говорять лужицькою

Щорічно ансамбль «Вудвор» має 40-50 виступів. Сюди слід додати ще турне до Польщі, Чехії або Румунії. Такий ентузіазм якраз і надихає життям лужицьку меншину: «Вудвор» не єдиний танцювально-пісенний лужицький колектив; крім чисельних фольклорних ансамблів варто згадати й про лужицькі дитячі садки, школи, газети, що виходять лужицькою мовою, радіо, а також об'єднання «Домовина», яке відстоює інтереси лужичан.

При в’їзді до лужицьких міст назви пишуться німецькою і лужицькоюФото: DW

Фінансується все це за рахунок федерального й земельних бюджетів Бранденбурга й Нижньої Саксонії. Щороку лужичанам виділяється 15,6 мільйонів євро. Однак, попри таку підтримку, деякі представники цієї народності полишають рідні місця. «Головним чином лужицькі дівчата відправляються на Захід на навчання, - розповідає Тобіас. - Потім вони знайомляться з німецьким чоловіком і так там і лишаються. Таким чином регіон полишає ще одна потенційна лужицька мама».

Вимирання не загрожує

Тобіас у будь-якому разі вчитиме своїх дітей лужицькій мові, як і більшість інших його друзів з ансамблю «Вудвор». Також те натхнення й запал, з яким ця група підходить до справи, розвіює всі побоювання, що лужицькі серби колись можуть зникнути як народність. Відповідаючи на запитання про майбутнє лужичан, Реґіна спонтанно цитує старий лужицький вислів: «My běchmy. My smy. My budźemy – Ми є. Ми були. Ми будемо».

Автор: Надіне Войчік / Володимир Медяний
Редактор: Леся Юрченко

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW