Німецькі історики про Другу світову та її переосмислення
Дар'я Брянцева | Аніта Вінкельмаєр
9 травня 2020 р.
Як німці сприйняли кінець війни? Чи знають нові покоління про злочини нацистської Німеччини? Відповіді німецьких істориків - ексклюзивно для DW.
Реклама
Із нагоди 75-ї річниці завершення Другої світової війни в Європі DW поставила німецьким історикам кілька питань, які регулярно з'являються на шпальтах німецьких газет. Ось їхні відповіді.
DW: Що відчували німці навесні 1945 року?
Йорґ Ґанценмюллер (Jörg Ganzenmüller) - доктор історичних наук, голова правління Фонду "Еттерсберг", професор Єнського університету: "Очевидно, що багато німців у 1945 році сприйняли прихід союзників антигітлерівської коаліції як поразку, тому що майже в кожній родині були учасники воєнних дій або загиблі на фронтах. Як звільнення прихід союзників уже тоді сприйняли в'язні таборів, поневолені робітники, полонені, противники війни, ті, хто чинив активний опір і просто всі ті, хто в принципі стомився від війни. Важливою віхою для змін сприйняття кінця війни, без сумніву, стала промова 1985 року тодішнього президента ФРН Ріхарда фон Вайцзеккера (Richard Karl Freiherr von Weizsäcker), який говорив про звільнення Німеччини від нацизму у травні 1945 року".
Йорґ Гілльманн (Jörg Hillmann) - капітан 1-го рангу, доктор, воєнний історик, командир Центру воєнної історії та суспільних наук Бундесверу в Потсдамі:"Ставлення до армій союзників було різним на Заході й на Сході. Якщо ми поглянемо, наприклад, на територію нинішньої федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія, то там прихід американських військ сприймали позитивно, хоча йшлося все-таки про іноземних військових на німецькій землі.
Якщо поглянути на Схід, то там ми маємо справу з масовим потоком біженців: люди тікали від Червоної армії на Захід Німеччини, особливо після боїв навколо Берліна і безпосередньо у столиці, у результаті яких жертвами стали тисячі людей із обох сторін. Хто справді почувався звільненим, так це в'язні нацистських концентраційних таборів, військовополонені, тисячі поневолених робітників, яких вивезли з захоплених територій у "третій рейх" (остарбайтери - Ред.).
Решта, припускаю, не вбачали в Червоній армії визволителя. Люди багато чули про те, наскільки жорстокими можуть бути радянські військові, розуміючи при цьому, що ця жорстокість - реакція на жахливі злочини, які вермахт скоїв на території Радянського Союзу".
DW: Німців називають "чемпіонами світу з подолання минулого". Чи вдалося подолати все? Чи лишилися білі плями? Як інші країни опрацьовують історію в порівнянні з Німеччиною?
Єкатеріна Махотіна (Ekaterina Makhotina) - докторка історичних наук, викладачка, наукова співробітниця Боннського університету: "У Західній Німеччині, на відміну від НДР, доволі довго не говорили про Другу світову війну як про злочин, натомість культивували міф про самопожертву німецьких військ під Сталінградом (нині - Волгоград, Ред.), а також образ німецького солдата як жертви війни. Лише в 1990-х почали провадити серйозну роботу. Але нині Німеччині було б непогано вийти з "зони комфорту" й поставити собі питання: а чи справді ми є "чемпіонами світу з подолання минулого"?
Про масштаби злочинів, скоєних німцями на Східному фронті, у широких верств населення Німеччини немає чітких уявлень. Навіть студенти-історики тут не завжди знають, приміром, що відбулося 22 червня 1941 року. І Бабин Яр, Малий Тростенець, Понари й Румбула теж мало для кого тут щось означають. Про Польщу завжди говорять як про країну, на території якої розташовувалися нацистські концентраційні табори. Про Освенцім згадують, коли йдеться про Голокост. Але при цьому як мало тут знають про те, які злочини коїв вермахт щодо мирних поляків чи польської інтелігенції!
Багато історичних пам'ятників, які нагадують, наприклад, про захоронення поневолених робітників із Польщі чи Радянського Союзу, буквально заросли травою. Про збереження цих пам'ятників дбають не державні організації, а громадські ініціативи. Це матеріальний доказ того, що в Німеччині опрацювали ще не все минуле".
Йорґ Ґанценмюллер: "На відміну від багатьох інших європейських країн, основою національної ідентичності Німеччини стали не історії про поразки чи перемоги, а пам'ять про скоєні злочини, яка зобов'язує дотримуватися основоположних принципів демократії та прав людини. За останні 30 років дуже багато зробили на шляху подолання минулого. Але німцям досі відносно мало відомо про те, які злочини і в яких масштабах вермахт коїв на території Радянського Союзу й під час окупації країн Південно-Східної Європи.
У Росії після розпаду Радянського Союзу й досі триває процес пошуку національної ідентичності. Для вибудовування послідовного ланцюжка подій своєї історії важливі етапи, під час яких народ ставав жертвою, і події, які свідчили про перемоги й прояви сили. Тому Друга світова війна - дуже важливий період в історії Росії: країна зазнала колосальних втрат, але в підсумку здобула перемогу. Інші періоди російської історії важче оцінювати однозначно. Нині в Росії не актуальні ті дослідження й тези, які були характерні для 1990-х, коли значно більше досліджували злочини епохи сталінізму. Але ж перемога припала саме на ту епоху.
Чи всі жертви були виправдані? Наскільки цінним для керівництва країни було життя кожного окремого громадянина? Як у Радянському Союзі після війни ставилися до військовополонених і поневолених робітників, які повернулися на батьківщину? Відповідям на ці питання в історіографії приділяють значно менше уваги, ніж вони заслуговують".
Андреас Гільґер (Andreas Hilger) - приват-доцент, доктор, заступник директора Німецького історичного інституту в Москві:"У наш час навряд чи можна говорити про винятково національний аналіз історичних подій. Процес глобалізації торкнувся й історичних досліджень: багато традиційних обмежень вдалося подолати, багатьох усталених трактувань - позбутися. Важливо зрозуміти, що людям неможливо зверху наказати почати критично осмислювати власне минуле. У процесах, які стосуються культури пам'яті, історичні дослідження - тільки одна складова з багатьох.
Визнання суспільством власних помилок і критики щодо себе - не самоочевидна річ. Процеси осмислення власної історії притаманні й державам пострадянського простору. Особливо ретельної уваги гідний той факт, наскільки малу роль у процесі самоствердження національної ідентичності незалежних держав відіграє спільна радянська історія й та її частина, яка пов'язана зі спільними зусиллями протягом війни, і наскільки велика роль віддається внутрішньорадянським конфліктам і переживанням, пов'язаним із репресіями всередині СРСР".
Йорґ Гілльманн: "Такої війни в історії не було ні до, ні після. Ця війна змінила і мапу світу, і світ у цілому. Це була розпочата Німеччиною війна на знищення, злочинна, загарбницька. І в кожного з народів, які пережили цю війну, був свій досвід. Для того, щоб повноцінно опрацювати минуле, треба багато часу. 12 років нацизму - це найпохмуріший, найжахливіший розділ в історії Німеччини. Неприпустимо, коли різноманітні популісти в наші дні намагаються применшити масштаб тієї трагедії.
Протягом довгих років нам у Німеччині вдалося як слід з'ясувати, які злочини під час війни скоїв вермахт, на які злочинства був здатний відправити вірних собі людей "фюрер". Спроби применшення провини з боку цілої низки політиків мене як історика дуже непокоять. Ми як нація продовжуємо нести відповідальність за збереження пам'яті про те, що відбувалося під час війни й до її початку".
DW: Де закінчується "чиста історія" й починається "брудна політика"? Як історики ставляться до політиків, які вибірково використовують історичні факти задля власних інтересів?
Андреас Гільґер: "Події Другої світової війни глибоко закорінені в пам'яті народів і держав через глобальне охоплення, величезну кількість жертв і фундаментальні наслідки. Після 1945 року довелося докласти купу зусиль, щоб запобігти початку нової війни з використанням нової зброї. Деякі аргументи, актуальні для дискусій того часу, можуть впливати на мізки досі. При цьому з історичного контексту виділяють найяскравіші моменти, вигідні для ствердження і зміцнення власної актуальної позиції.
Історики надзвичайно негативно ставляться до процесу інструменталізації історії політиками. Така "експлуатація" не збагачує і спотворює історичні знання, погано впливає на розвиток культури пам'яті, яка могла б допомогти нам подолати те, що нас розділяє".
Єкатеріна Махотіна:"Останнім часом майже неможливо говорити про ту війну, не озираючись на складні нинішні відносини Росії та Європи. Історики, які виступають проти маніпуляцій історичними фактами і проти створення політичних міфів, одразу отримують клеймо "політично заангажованих". У Росії їх записують в "агенти Заходу", а в Німеччині - у "проросійські". Це вельми неприємна тенденція особливо помітна в останні кілька років.
Щодо політичної дискусії про війну всередині Німеччини, то її спектр доволі широкий. "Ліві" говорять про звільнення Німеччини в 1945 році, "праві" - про поразку, офіційна позиція уряду спрямована на зміцнення в німецькому суспільстві розуміння міри відповідальності за злочини, а також розуміння важливості придушення будь-яких проявів антисемітизму, расизму і ксенофобії. Що ж до Росії, то там та війна важлива не лише для політиків, а й для людей, для суспільства в цілому.
Мене раз у раз вражає, як журналісти в Німеччині легко ставлять народну пам'ять росіян в один ряд із іншими "елементами державної ідеології" або "політичними ресурсами". Адже не таємниця, що майже в кожній сім'ї в Росії, а також в Україні й Білорусі хтось загинув на тій війні, і пам'ять про жертви там не "спустили" зверху якимсь указом.
Меморіали Другої світової війни в різних країнах світу
Численні меморіали й пам'ятники в усьому світі увічнюють пам'ять героїв і жертв Другої світової війни, яка завершилася в Європі 8 травня 1945 року перемогою союзних військ над нацистською Німеччиною. Фотодобірка DW.
Фото: picture-alliance/Photononstop/P. Turpin
Монумент "Батьківщина-Мати" в Києві, Україна
Монумент "Батьківщина-мати" - це суцільнозварна сталева споруда, встановлена на конусному п'єдесталі 40-метрової висоти. Загальна висота монументу - 102 метри, вага - близько 500 тонн. "Батьківщина-мати" вважається однією з найвищих статуй у світі та є своєрідною візитівкою столиці України.
Фото: DW/J. Schylko
Могила невідомого солдата в Москві, Росія
Молодята приходять до могили невідомого солдата біля муру Кремля із квітами, а державні гості - покладають вінки. У Росії День перемоги відзначається 9 травня. Зазвичай це свято супроводжується військовим парадом із залученням техніки та авіації на Червоній площі. Однак цього року парад перенесли через поширення коронавірусу.
Фото: picture-alliance/dpa/W. Kumm
Мамаєв курган у Волгограді, Росія
За різними оцінками, СРСР втратив у Другій світовій війні від 25 мільйонів до 42 мільйонів осіб. Ці втрати є більшими, ніж у будь-який іншій країні. 85-метровий монумент "Батьківщина-мати кличе" у Волгограді присвячений одній із найкровопролитніших битв у історії людства - Сталінградській битві, яка точилася з 25 серпня 1942-го до 2 лютого 1943 року.
Фото: picture-alliance/U. Zucchi
Кенотаф у Лондоні, Великобританія
Порожня могила як символ: меморіал на лондонській вулиці Вайтхолл був спочатку споруджений для вшанування жертв Першої світової війни. З 1946 року він також є пам'ятником полеглим у Другій світовій війні.
Фото: picture-alliance/NurPhoto/D. Cliff
Пам'ятник бомбардувальникам у Лондоні, Великобританія
Скульптура зображує екіпаж бомбардувальника і присвячена 55 573 службовцям ВПС союзників, які загинули під час Другої світової війни. Відкриття пам'ятника у 2012 році викликало суперечки через те, що союзна авіація бомбардувала німецькі міста навіть наприкінці війни. Ці бомбардування забрали життя біля 600 000 цивільних осіб.
Фото: picture-alliance/prisma
Тріумфальна арка в Парижі, Франція
Під Тріумфальною аркою на Єлисейських полях знаходиться могила невідомого солдата. Цей меморіал присвячений пам'яті жертв обох світових воєн. 8 травня президент Франції Еммануель Макрон і високопоставлені військовослужбовці поклали на могилу вінки, але цього року без публіки.
Фото: picture-alliance/imagebroker/J. Tzu-chao Lin
Американське військове кладовище в Омаха-Біч, Франція
Ще однією важливою датою для Франції, крім дня капітуляції Німеччини, стало 6 червня 1944 року. У так званий "День Д" 150 тисяч солдатів союзників висадилися в Нормандії і відкрили Західний фронт. Численні меморіали, музеї та військові кладовища уздовж узбережжя Атлантики присвячені одній із найважливіших битв Другої світової війни, яка забрала життя близько 68 000 осіб.
Фото: picture-alliance/imageBROKER/K. Wagenhäuser
Національний меморіал Другої світової війни у Вашингтоні, США
Цей меморіал був відкритий у 2004 році. Він присвячений 16 мільйонам американців, які брали участь у Другій світовій війні. До монументального комплексу веде "Мур миру" із 4048 позолоченими зірками - одна зірка на 100 полеглих. Для США 8 травня - це "День перемоги в Європі". Остаточне закінчення війни відзначається 14 серпня - у день, коли керівництво Японії віддало наказ припинити бойові дії.
Фото: picture-alliance/imageBROKER/M. Weber
Скульптура "Безумовна капітуляція" в Сан-Дієго, США
Скульптура "Безумовна капітуляція" втілює сюжет всесвітньовідомого фото з журналу Life, на якому моряк 14 серпня 1945 року, після звістки про капітуляцію Японії, спонтанно цілує незнайому медсестру на Таймс-сквер у Нью-Йорку. Скульптура виставлялася в різних містах, зокрема, у в Сан-Дієго (на фото). 2019 року на ній з'явилося графіті #MeToo.
Фото: picture-alliance/Photononstop/P. Turpin
Меморіальний парк миру в Хіросімі, Японія
Щороку 6 серпня о 8:15 ранку в Хіросімі звучить "Дзвін миру", який нагадує про перший у світі атомний удар 6 серпня 1945 року. Сьогодні руїни, які колись були центральним комерційним і житловим районом міста, є об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У парку миру розташовані понад 70 пам'ятників і меморіалів, що увічнюють пам'ять 146 тисяч прямих і непрямих жертв вибуху атомної бомби.
Фото: Reuters/I. Kato
Храм ясукуні в Токіо, Японія
У храмі Ясукуні в Токіо японські політики вшановують пам'ять понад двох мільйонів японських солдатів, які загинули у Другій світовій війни. Але серед них є й 14 засуджених і страчених військових злочинців. Такі країни, як Китай та Південна Корея, що були окуповані Японією, регулярно висловлюють свій протест із цього приводу.
Фото: Getty Images/AFP/K. Nogi
Меморіал жертвам різанини в Нанкіні, Китай
13 грудня 1937 року японські війська захопили місто Нанкін, де влаштували різанину, що тривала шість тижнів. За різними оцінками, вона забрала життя від 200 тисяч до 300 тисяч китайців. У меморіалі в Нанкіні є музей з численними документами, фотографіями та історичними кіноматеріалами, а також меморіальна доріжка з відбитками ніг тих, хто уцілів.
Фото: picture-alliance/Dumont/M. Riehle
Меморіальний комплекс Яд Вашем у Єрусалимі, Ізраїль
Меморіал Голокосту був закладений у 1953 році рішенням Кнесету й присвячений пам'яті близько шести мільйонів євреїв, убитих нацистами. У центрі величезного комплексу - позбавлена вікон "Зала пам'яті", в якій горить вічний вогонь. На підлозі висічені назви 22 найбільших таборів смерті.
Серед численних меморіалів пам'яті жертв Другої світової війни у німецькій столиці найвідомішим є меморіал Голокосту. Його 2711 стел нагадують про мільйони вбитих у Європі євреїв. Ідея створення меморіалу виникла ще у 1980-х роках, але відкрили його тільки у 2005 році
Фото: picture-alliance/Schoening
Меморіал жертв війни й диктатури в Берліні, Німеччина
Центральним елементом меморіального комплексу "Нова сторожа" в Берліні є збільшена копія скульптури Кете Колльвіц (Käthe Kollwitz). Вона зображує матір, яка обіймає свого мертвого сина. У даху приміщення зроблено спеціальний отвір, через який скульптура піддається впливу берлінського клімату з його дощами і снігом. Це символізує страждання цивільного населення в часи Другої світової війни.
Фото: picture-alliance/W. Rothermel
15 фото1 | 15
Хроніка капітуляції: як завершилася Друга світова війна (08.05.2020)
02:28
Німецькі політики і річниця завершення Другої світової війни
За тим, як відзначалося завершення Другої світової війни 8 травня в різні роки, можна простежити суспільно-політичні зміни у Німеччині. Як провідні німецькі політики відзначали цю дату і як це сприймалося за кордоном?
Фото: picture alliance/akg-images
Теодор Гойсс: "Врятовані і водночас знищені"
Теодор Гойсс (Theodor Heuss), ще до свого обрання президентом Федеративної Республіки Німеччини, будучи членом Парламентської ради, під час проголошення 8 травня 1949 року конституції ФРН заявив: "По суті 8 травня 1945 року залишається найтрагічнішим і найсуперечливішим парадоксом історії для кожного з нас. Чому ж так? Тому що ми були врятовані і водночас знищені".
Фото: AP
Віллі Брандт на колінах у Варшаві
Це було неймовірним жестом у очах світової спільноти: канцлер ФРН, соціал-демократ Віллі Брандт (Willy Brandt) 7 грудня 1970 року несподівано став на коліна перед пам'ятником героям гетто у Варшаві. Цей жест був сприйнятий як прохання пробачити німцям злочини часів Другої світової війни. За свою примирливу політику щодо країн Варшавського пакту Брандт у 1971 році отримав Нобелівську премію миру.
Фото: Imago/Sven Simon
Міттеран і Коль тримаються за руки у Вердені
Це тримання за руки лідерів Франції і Німеччини у Вердені пізніше часто порівнювали з падінням на коліна Брандта. Але ініціатором цього історичного жесту примирення тоді став не німецький канцлер, а французький президент: 22 вересня 1984 року під час пам'ятних заходів на колишньому полі битви у Вердені Франсуа Міттеран раптово протягнув Гельмуту Колю (Helmut Kohl) свою руку.
Фото: ullstein bild/Sven Simon
Ріхард фон Вайцзекер: "День визволення"
Ця промова до 8 травня одна з найвідоміших. Хоча президент ФРН Ріхард фон Вайцзекер (Richard von Weizsäcker) у цей день 1985 року припустив, що не усі німці сприйняли завершення війни як визволення, але водночас застеріг: "Нам не можна бачити у завершенні війни причину для втечі, вигнання або несвободи. Ця причина, навпаки, полягає у початку цієї війни і початку тиранії, що призвели до війни".
Пройшли десятиліття від завершення війни, і вже не кожен німецький топполітик вважав, що держава має пам'ятати про німецьку провину за війну. Політик ХСС Франц-Йозеф Штраус (Franz-Josef Strauß) неодноразово вимагав припинити "вічне подолання минулого як постійне завдання для суспільства". Сьогодні такі заяви швидше нагадують висловлювання правопопулістів з "Альтернативи для Німеччини".
Фото: AP
Ґергард Шредер на параді перемоги у Москві
Ґергард Шредер (Gerhard Schröder) був першим німецьким канцлером, якого у 2005 році запросили взяти участь у параді до Дня перемоги у Москві. Дякуючи хазяїну параду Володимиру Путіну, Шредер назвав це запрошення "свідченням довіри до усього німецького народу". Путін відповів, що примирення між двома країнами є одним з найважливіших досягнень Європи у повоєнний час.
Фото: Getty Images/AFP/J. Watson
Анґела Меркель на могилі невідомого солдата
10 років потому наступниця Шредера на посаді канцлера Анґела Меркель (Angela Merkel) поклала вінок до могили невідомого солдата у Москві. Але ставлення офіційного Берліна до Путіна під час відзначення 70-річчя завершення війни суттєво погіршилося: роком раніше Росія анексувала український півострів Крим. Ані Меркель, ані більшість світових лідерів не взяли участь у параді на Красній площі.