ФРН закликає активізувати мирний процес у Південному Судані
Анастасія Магазова
10 серпня 2017 р.
Міністр закордонних справ Німеччини Зіґмар Ґабріель закликав до активізації зусиль задля припинення насильства у Південному Судані. Десятки тисяч осіб загинули і близько 4 мільйонів стали біженцями за останні 4 роки.
Реклама
Міністр закордонних справ Німеччини Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel) закликав до активізації зусиль щодо припинення насильства у Південному Судані. Про це він заявив під час свого візиту до країни, повідомляє агенція dpa, у четвер, 10 серпня.
"Південний Судан справді заслуговує нарешті на мир і те, щоб після стількох років війни розвивати економіку і відновлювати країну", - цитує dpa міністра ФРН під час виступу у столиці Південного Судану. До країни він прибув з Уганди, яка надала прихисток майже мільйону південносуданських біженців. "Напевно, ми маємо організувати кілька делегацій від кількох інших європейських країн, щоби побачити те, на що здатна солідарність", - сказав Ґабріель у ході візиту до одного з поселень для біженців.
Принагідно очільник МЗС ФРН попередив, що Європу може чекати нова хвиля кризи біженців, якщо не буде виявлено механізмів розподілу біженців серед країн ЄС. "Якщо ми нічого не зробимо, Італії доведеться відкрити свої кордони у будь-який момент, тому що людей просто занадто багато", - констатував він.
Південний Судан занурився у стан військового конфлікту у грудні 2013 року, коли було вбито десятки тисяч людей, а 3,8 мільйона осіб стало біженцями.
Африканські нетрі посеред Європи
Утікаючи Середземним морем до Італії, африканські біженці ризикують життям. Їх особливо багато влітку. Вони вірять, що в Європі буде краще. Але для багатьох мрія обертається злиденною реальністю одразу після прибуття.
Фото: DW/J.Hahn
Виживати, а не жити
На півдні Італії розростаються нетрі з благеньких хатинок. Сюди прибувають сотні африканців, щоб заробити гроші для себе і своїх родин. Особливо влітку. Вони шукають роботу на фруктових і овочевих плантаціях італійських фермерів. Часто безуспішно, бо ціни на врожай падають, а кількість прибульців зростає.
Фото: DW/J.Hahn
Нетрі посеред Європи
Близько тисячі африканців мешкають у цих нетрях в італійському регіоні Апулія. У розпал літа їх ще більше. Гетто - так місцеві мешканці називають це саморобне селище з покинутими будинками, нелегальними хатинками та купами сміття. Електрики, води та каналізації тут немає.
Фото: DW/J.Hahn
В'язні в "нічиїй" землі
Ті, хто хочуть вижити в "гетто", мусять самі собі допомагати. Генератори виробляють електрику. Той, хто вміє працювати руками, пробує ремонтувати різні речі, як у цьому пункті ремонту велосипедів. Велосипеди для багатьох поселенців - єдиний засіб пересування. Ті, хто хочуть вибратися з "гетто" на роботу на плантаціях, позичають їх або мусять іти пішки.
Фото: DW/J.Hahn
"Зелене серце" Італії
Від "гетто" до столиці провінції, міста Фоджа - близько 15 кілометрів. У передмістях розташовані плантації, де африканським мігрантам іноді щастить знайти роботу. Інших видів роботи в Апулії майже не знайдеш: у регіоні слабко розвинена промисловість, люди живуть із сільського господарства. Понад 15 відсотків місцевих - безробітні внаслідок економічної кризи в Європі.
Фото: DW/J.Hahn
В очікуванні кращого життя
Ібра Мбаке Фалль та Нгор Сарр із Сенегалу теж знають, як важко тут заробити гроші. Нгор донедавна мав строковий контракт, що тут вважається рідкістю. "Тимчасові роботи оплачуються погано", - каже Ібра. Збираючи помідори, можна заробити 3,50 євро за годину. Частину заробленого 32-річний африканець мусить віддавати "капоралі" - африканській та італійській мафії.
Фото: DW/J.Hahn
Держава не переймається
Мешканці нетрів не мають захисту від "капоралі". Мафіозі керують у селищі, наче в маленькій державі. Торгівля наркотиками і проституція - тут звичні явища. "Держава має інші проблеми", - кажуть на це італійські чиновники. Принаймні іноді до нетрів приїздить мобільна лікарська бригада. Також тут подекуди встановили біотуалети.
Фото: DW/J.Hahn
Посередники між світами
Чимало італійців, які живуть поруч, бачили нетрі тільки по телевізору. Мало хто зважиться зазирнути сюди добровільно, каже Архангело Майра. Католицький місіонер працює над покращенням умов життя мешканців "гетто". Разом із іншими добровольцями він організовує мовні курси. "Більшість поселенців не мають дійсних документів", - зауважує він.
Фото: DW/J.Hahn
Майбутнє власноруч
У Аrt Village, розташованому за годину їзди від нетрів, африканці вчаться будувати. У власноруч зведених будівлях за межами "гетто" вони пізніше мають оселитися. Проект частково фінансує місцева влада. Однак це схоже на краплю в морі: на будівництві можна зустріти лише кілька десятків мігрантів, у той час як поблизу їх тисячі.
Фото: DW/J.Hahn
Легалізоване життя
"Я був тут нелегально і виживав, працюючи вуличним продавцем. В Аrt Village мені допомогли, тож зараз я маю дозвіл на перебування", - каже Мбає Ндіає. Він заснував громадську організацію La Senegalese і виступає за те, щоб африканці могли отримувати в Італії документи та провадити незалежне життя.
Фото: DW/J.Hahn
Нарешті жити по-людськи
"Ідеться про гідність", - каже Мамаду Ламін Гей. Він тішиться, бо більше не повинен жити в "гетто". "Коли я згадую про те, як туди прибув, серце крається, - каже сенегалець. - Бараки з картону і пластику - це не та Європа, про яку я завжди мріяв". Нині Мамаду здобуває освіту і сподівається, що це уможливить для нього краще майбутнє в Італії.
Фото: DW/J.Hahn
Без документів немає майбутнього
Чимало африканців охоче виїхали б із нетрів та з Італії, але цьому перешкоджає Брюссель. За законодавством ЄС, біженці можуть просити притулку лише в тій країні, до якої прибули спершу. Той, хто має документи, може перебувати в іншій країні Шенгенської зони щонайбільше три місяці. Потім біженці можуть бути депортовані.
Фото: DW/J.Hahn
Картонний дах над головою
"Дім там, де Барілла", - написано на картонках, якими біженці вкрили свій курінь. Барілла - це великий італійський продуктовий концерн. "Брендові" африканські хатинки нужденні, вони ледве витримують вітер і дощ. Нині в Італії живуть 65 тисяч біженців, більшість із них - африканці. Багато з них охоче повернулися б додому, до своїх родин. Але квитки для них занадто дорогі.