В Іраку святковий настрій курдів після їхнього референдуму про незалежність різко контрастує з реакцією центрального уряду в Багдаді та сусідніх Ірану і Туреччини. Окрім Ізраїлю, який єдиний виступив на підтримку курдських прагнень до незалежності, ніхто на міжнародній арені не радіє разом з курдами.

Також і Німеччина зайняла критичну позицію щодо плебісциту в іракській Курдській області. Міністр закордонних справ ФРН Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel) у вівторок, 26 вересня, ще раз висловив своє невдоволення ним. Курдські посадовці дійшли рішення про проведення плебісциту "без огляду на застереження, попередження і всупереч одноголосним порадам міжнародної спільноти", заявив Ґабріель. Водночас він наголосив, що референдум не має правової сили - особливо що стосується так званих спірних областей.

Йдеться, передовсім, про багатий нафтою регіон навколо Кіркука. Він насправді не належить до Автономного регіону Курдистан. Однак після вигнання бойовиків терористичного угруповання "Ісламської держави" (ІД) його контролюють курдські пешмерга. За високої явки вони також підтримали курдську незалежність, що особливо роздратувало центральний уряд в Багдаді. Саме тут є загроза ескалації конфлікту.

Спеціальне шиїтське ополчення, мобілізоване з населення, бряцає зброєю на тлі імовірного відділення регіону.  Зокрема і через це Ґабріель закликає усі сторони "утриматися від будь-якої ескалації та від односторонніх кроків у напрямку незалежності чи силових дій".

Стриманість Німеччини, курдське розчарування

Ще перед засіданням Генасамблеї ООН минулого тижня Ґабріель вже закликав "укріпити демократичну та інклюзивну державу Ірак - і запобігти новій загрозі дестабілізації цілого регіону". Стримана позиція Німеччини призвела до нерозуміння з боку багатьох курдів. Ферхад Сейдер із відділу курдських студій в університеті Ерфурта підсумовує ставлення багатьох своїх співвітчизників: "Люди вірили, що Німеччина буде менш стриманою. Особливо, враховуючи те, що так багато курдів живуть тут, в Німеччині, і те, що Німеччина грала важливу стратегічну роль у озброєнні курдів", - пояснив Сейдер у коментарі DW.

Оскільки у 2014 році курди виявилися останньою лінією оборони у боротьбі проти терористів ІД, Німеччина підтримує їх зброєю та організовує військові вишколи - попри активні протести Туреччини. Анкара боїться, що німецька зброя, незважаючи на "декларації остаточного розташування", може потрапити до рук курдських бойовиків у Туреччині. Там проживають близько 20 мільйонів із загалом близько 40 мільйонів курдів, розділених між чотирма різними державами Близького Сходу. Курди - один з найбільших народів без власної держави.

Курдські діти з ім'ям "Мілан"

Близько 140 німецьких військових дислокуються на півночі Іраку поблизу курдської столиці Ербіль, де вони тренують курдських пешмерга. Останнім надали штурмові гвинтівки G36, а також протитанкові ракети Milan ("Мілан"), які допомогли загонам пешмерга передовсім у боротьбі з ІД. "Міланами" можна зупинити не лише танки і броньовані машини, які у великій кількості потрапили до ІД після взяття Мосула у 2014 році. Ракета "Мілан" також зупиняє терористів-смертників, які їздять на начинених вибухівкою автомобілях. 60 наданих ракетних систем настільки добре зарекомендували себе у курдів, що ім'я "Мілан" стало популярним іменем для новонароджених.

Надання військового обладнання Німеччиною триває і нині. Так, 19 вересня транспортний літак з німецьким військовим обладнанням приземлився в аеропорту Ербіля. На борту: матеріали для захисту від хімічної та біологічної зброї, включно зі спеціальною вантажівкою, медичні засоби та матеріали для знешкодження вибухівки. Очікувані ракети "Мілан", попри прохання курдів, не привезли. Їх більше не виробляють, і Німеччина сама володіє лише обмеженим арсеналом.

Нині німецький федеральний уряд сподівається, що надана зброя не використовуватиметься у подальшому, внутрішньоіракському конфлікті. Минулого тижня речник міністерства закордонних справ у Берліні відповів на запитання щодо того, на чиєму боці виступить Бундесвер у разі конфлікту між іракцями та курдами. Відповідь була настільки ж соломоновою, наскільки безпорадною: "Ми не за іракців і не за курдів, ми за хороше майбутнє для Іраку. Для цього центральний уряд і регіональна влада мають співпрацювати". Підстав для цієї співпраці через референдум стало явно менше.