Уве Маєр заходить зі стосом газет до автобуса. Це коротка поїздка до зупинки Бад Каннштатт, що поблизу Штуттгарта, де він продає газети. Коли відкриваються крамнички, він одягає свою уніформу і починає продавати газету «Trott-war». Спочатку він купує ці газети по 85 центів за штуку, а потім перепродає удвічі дорожче. Якщо пощастить, то до цього ще додаються пожертви або чайові. Коли сутеніє, тоді робочий день завершується.

«Я купую те, що мені потрібно. Решта – то вже розкіш», - каже Маєр. Коли щось і залишається, то чоловік не відкладає це на чорний день, а витрачає. У нього, наприклад, два мобільних телефонии та інтернет-зв‘язок. Час від часу він дозволяє собі такі покупки, незважаючи на майже тисячу євро боргів. Чоловік прагне знову міцно стати на ноги, знайти нормальну роботу і житло.

100 - заробіток, 350 - держдопомога

Завдяки продажу вуличної газети він заробляє близько ста євро на місць. Крім того, він отримує щомісяця 356 євро соціальної допомоги від держави. Відомство з питань соціальної політики також оплачує його мебльовану кімнату у притулку.

Уве Маєр не хоче довго миритися з таким станом речей. Йому затісно у помешканні площею 11 квадратних метрів. «Я б хотів жити у більшій квартирі, приблизно 30-45 квадратних метрів.Мати роботу, за яку платять десь сім з половиною або вісім євро на годину. Найкраще де-небудь на складі».

Віра у світле завтра

Маєр усвідомлює, що у часи економічної скрути в державі знайти роботу дещо складно.Утім, він не здається. «Так часто бувало, що я падав, але потім завжди підіймався», - каже Маєр. Він продає газети на вулиці вже впродовж 15 років, щоправда, з деякими перервами. Чоловік, котрий здається оптимістично налаштованим, насправді вже побував на самому дні суспільства. Упродовж п‘яти років він жив на вулиці. У Мюнхені, в Гамбурзі, в інших європейських містах, він навіть провів три з половиною роки життя за ґратами.

Викрадення машин, злочини пов‘язані з наркотиками, спротив правоохоронцям – колись він приклав 40-сантиметрове лезо ножа до горла поліцейського. «10 років тому я був дуже запальним, коли мене хтось називав дурнем, то одразу ж отримував за це по пиці. Але з часом стаєш спокійнішим, просто втомлюєшся», - зізнається чоловік.

Віртуальне кохання

Маєр також був алкоголіком. Він почав пити, коли в житті почався складний період. Нині він не пиячить і навіть мріє знайти супутницю життя. В інтернеті він вже познайомився з однією жінкою, невдовзі вони мають зустрітися «в реалі».

«Ми познайомилися завдяки інтернету, але вона дуже класна», - розповідає Маєр. Досі вони спілкувалися лише з допомогою СМС-ок і у віртуальному світі. Хоча обоє мають статус «заручених» на платформі Facebook, кохана не знає справжньої життєвої ситуації Маєра. Про це він з міркувань обережності промовчав. «Подивимося, як воно піде, коли ми зустрінемося», по-філософськи каже Маєр.

Якщо з його інтернет-кохання у справжньому житті нічого не вийде, то чоловік присвятить усю свою пристрасть футболу. Маєр є відданим фаном «Борусії Дортмунд». І сам, до речі, теж любить поганяти м‘яча. На аматорському футбольному турнірі вуличних продавців газет він навіть тричі забив гол у ворота суперників. Після цього у чоловіка з‘явилися несміливі думки: а може, податися у тренери?

Здорові мрії чи абсолютно відірвана від реальності маячня? « Є багато людей, які взагалі нічого не хочуть і не прагнуть нічого досягти. Я – не такий. Я знову хочу піднятися. Я знову хочу стати нормальним членом суспільства», пояснює свою позицію німецький безпритульний.

Автор: Сін Сініцо, Наталя Неділько

Редактор: Захар Бутирський