Рішення поїхати на навчання за кордон, яке Тамара Лукашева прийняла два роки тому, джазова вокалістка пояснює передусім бажанням професійного розвитку. Адже, хоча в останній рік перед від’їздом одеситка встигла записати альбом, дати низку концертів в Україні та Росії, а також виступити з сольною програмою у супроводі Одеського біг-бенду, втрачати їй, за власними словами, було нічого. "На жаль, на даний момент ситуація в Україні склалася така, що для людини, яка хоче займатися мистецтвом, украй складно розвиватися, тому що у нас недостатньо кадрів, немає можливості належної освіти (я маю на увазі консерваторії, джазову освіту). Хоча у нас є окремі особистості, за якими можна тягнутися… Проте складається враження, що це не дуже потрібно", - поділилася з DW Тамара Лукашева, водночас зауважуючи, що сама по собі вища музична освіта з людини музиканта ще, звичайно, не робить.

У Німеччині ж, де українка вже другий рік навчається у Кельнській вищій школі музики – одній з найбільших консерваторій Європи, "музику люблять, а до музикантів ставляться дещо інакше". Тоді 22-річній українці тут не лише надали стипендію на два роки, а й усіляко допомагали облаштувати своє життя у чужій країні. Більше того, навчатися талановита донька саксофоніста та піаністки могла б і в Ессені, Лейпцигу чи в джазовому інституті у Берліні, де також успішно склала вступні іспити. Як жартує Тамара, аби отримати стипендію, треба було довести, що ти бідний і талановитий, і довести, що ти не маєш статків, було чи не найлегше.

У Німеччині успіх не примусив на себе чекати

Про своє рішення Тамара Лукашева не шкодує. За два роки життя у Кельні українська співачка встигла познайомитися з провідними джазовими музикантами Німеччини та попрацювати з ними над спільними проектами, а також організувати власний квартет. Здійснилася і її мрія про спільний виступ з джазовим оркестром ФРН BuJazzO (Bundesjazzorchester). Крім того, Тамара Лукашева викладає у музичній школі, тож фінансувати навчання тепер може сама. Серед останніх здобутків – перше місце на міжнародному конкурсі "Finsterwalder Sänger", що відбувся на початку листопада у федеральній землі Бранденбург.

Щоправда, як зізнається Тамара, це далеко не перший конкурс в її житті. А друге місце у конкурсі насправді зазвичай мотивує її до саморозвитку значно більше, ніж перемога, сміється виконавиця. "Це дуже приємно, що тебе оцінили, що у тобі щось знайшли, хоча я розумію, що мистецтво – це річ дуже суб’єктивна, це справа смаку – комусь сподобалося, а комусь ні".

Томас Геттвер, член журі та представник фонду "Sparkassenstiftung "Zukunft Elbe-Elster-Land", за підтримки якого відбувся фестиваль, пророкує українській представниці особливу вокальну кар'єру. "Тамара Лукашева однаково переконала і журі, і публіку своєю сучасною інтерпретацією, винятково особистою джазовою нотою та голосовим соло труби екстра-класу", - пояснив Геттвер рішення журі конкурсу Deutsche Welle.

Українські пісні у німецьких концертних залах

Цікаво, що серед композицій, які виконала на конкурсі Тамара Лукашева, - українська народна пісня "Тече річенька". Лише переїхавши у чужу країну, вокалістка почала не лише компонувати власні пісні рідною для неї російською мовою, а й звернулася у своїй творчості до української народної музики. "Я беру якісь народні пісні і намагаюся розказати їх по-своєму. І це дуже цікаво, тому що наша слов'янська мелодика, вона дуже цікава, дуже особлива, достатньо глибока, та й мова дуже співоча", - ділиться своїми враженнями джазова співачка. Саме відчуття співу українською мовою, за її словами, дуже приємне. На чужині Тамара, за власними словами, таким чином до певної міри вдається до самоідентифікації: "Ця тема мені дуже цікава, і мені хочеться розвивати її далі, тому що це все-таки те, чим я відрізняюся від інших, це моя народність, це моє коріння. Я ніколи не зможу заспівати джазові речі настільки глибоко, як співають американці, лише тому що я народилася в іншому середовищі".

На свій подив та радість, співачка отримує позитивні відгуки на українські пісні в своїй обробці не лише від співвітчизників, а й від німецьких колег та слухачів. "Мені хочеться нести оцю слов'янську культуру, поширювати її якомога більше в плані світової музики, тому що нам є що сказати. Не лише на рівні класики, у нас є що сказати в сучасному стилі". Хоча іноді, звичайно, зварити борщ для німецьких друзів, аби продемонструвати українську культуру, теж доводиться, посміхається співачка.

Українцям нічим платити за музику

Чи можна це назвати патріотизмом? Тамара Лукашева не впевнена. Вона з вдячністю згадує своїх українських викладачів, сумує за батьками, які також відіграли вирішальну роль у її становленні як музиканта. Утім, особливих ілюзій про Україну та своє майбутнє у ній одеситка не має. "Наша економічна і політична ситуація в країні настільки складна, що людям ніколи слухати музику і думати про неї, захоплюватися – люди намагаються вижити, заробити гроші, щоб якось себе прогодувати, прогодувати своїх дітей, і їм якось не до мистецтва", - з жалем зазначає Тамара. Люди не готові платити за музику, бо іноді їм просто нічим платити. А майже усі джазові фестивалі в Україні, наприклад, у Коктебелі чи Одесі, додає співачка, організовуються ентузіастами – без жодної фінансової підтримки з боку держави.

І все ж, навіть якщо її особиста кар’єрна подорож ще на самому початку, а українські таланти продовжують шукати кращої долі за кордоном, Тамара Лукашева налаштована оптимістично. "Хочеться вірити, що через певний час, скажімо, через десять років, ситуація якось вирівняється, і люди будуть повертатися назад. Мені особисто дуже хотілося б поїздити світом, подивитися, що і як влаштовано, а через деякий час повернутися і намагатися все це, власне, якось віддати людям, які хочуть іти далі, але, звичайно, і це мало б хоч якось оцінюватися".