Оксана Линів працювала диригенткою в Національній опері в Одесі, асистувала Кирилу Петренку в Баварській державній опері, а з вересня 2017 рокустала головним диригентом Опери і філармонійного оркестру австрійського міста Грац. На своїй батьківщині, в Україні, Линів стала співзасновницею Молодіжного симфонічного оркестру України. Зі ста претендентів до оркестру спершу відібрали 37 музикантів з усієї країни. Як свого роду "оркестр миру" він об'єднує молодих людей з українського сходу і заходу, у тому числі дітей, чиї батьки втекли від бойових дій на Донбасі.

Молодіжний симфонічний оркестр України спільно з Федеральним молодіжним оркестром Німеччини беруть участь у цьогорічному музичному проекті Campus в рамках Бетховенського фестивалю у Бонні. З 2001 року цей проект, організований спільно з DW та Бетховенським фестивалем, збирає у Бонні молодих музикантів з усього світу, як-от з Ірану і Туреччини, В'єтнаму і Південної Африки, Росії та Китаю. Перші концерти німецько-українського оркестру у Львові та Києві спричинили шалений успіх, тепер черга за виступами в Бонні (14 вересня) та Берліні (15 вересня).

DW: Пані Оксано, ви репетирували протягом тижня з молодими українськими та німецькими музикантами і зіграли два концерти. Як проходить співпраця?

Оксана Линів: Я б назвала це маленьким дивом - ми справді впоралися з тим, щоб за обмежений час стати ансамблем. Це було непросто: музиканти Федерального молодіжного оркестру, попри свій молодий вік, мають надзвичайно великий досвід, це зрілий оркестр. Для багатьох же молодих українців, навпаки, це взагалі був перший досвід гри в оркестрі. Але це були непорівнювана взаємодія і потік енергетики.

Нове покоління дуже відрізняється від старших людей: завдяки соціальним мережам люди набагато швидше знайомляться і вступають у контакт. Тому ми можемо набагато швидше створити між нами мости. Я вважаю, що молодь надзвичайно відкрита і вже зараз відчувається, що це не дві різні групи людей, а одна група, у якій усі переживають один за одного. І навіть, якщо роблять один одному зауваження, то заради спільної справи, а не для того, щоб показати, що хтось кращий, а хтось - гірший. Думаю, що у загальному це сприятиме великому успіху проекту.

Чим позначилась перша зустріч молодих музикантів з українського та німецького оркестрів?

Мені здається, що наші учасники тільки починають усе усвідомлювати, що тільки зараз вони "прокидаються". Тому що в Україні останні політичні події та соціальні кризи настільки вбили в людях надію, що дуже багато проектів, які анонсувалися, незадовго до початку їх часової реалізації просто скасовувались. Через різні причини: не було грошей, була відсутня підтримка, або просто опускалися руки, бо, здавалося, що нічого не вийде. А те, що анонсували ми, те, що це зараз реалізовується, що проходять репетиції, що от-от відбудуться концерти - для музикантів, здається, шок.

Чому, на Вашу думку, музиканти вже навчилися один в одного?

Передусім - багатьом практичним речам: я, наприклад, чула, як німецькі музиканти пояснювали і показували українським, як правильно грати Моцарта. Натомість українські музиканти краще розуміють, як грати українську музику, наприклад, Лятошинського, який теж є у програмі. Я вважаю, що для німецьких музикантів було важливо побачити, що для українців музика - це не лише задоволення, а й екзистенційна річ. Звичайно, менталітет німецький і менталітет слов'янський, можливо, навіть протилежні, але саме зараз українські музиканти можуть навчитися точності й зосередженості підходу до гри від німецьких колег, а німецькі гості зацікавляться українською емоційністю.

Перший Campus за підтримки DW та Бетховенського фестивалю 2001 року був присвячений також Україні. Якщо озирнутися на 16 років, що минули з того часу, що сталося, як змінилася Україна?

За цей проміжок часу відбулися два Майдани, анексія Криму, страшна війна на Донбасі з уже понад 10 тисячами загиблих, одеська трагедія, де згоріли заживо люди. Але відбулася також неймовірна консолідація українського суспільства і палке визнання себе прибічниками Європи і демократії. Нещодавно був також запроваджений безвізовий режим - чудовий жест назустріч! Тим важливішими є на сьогодні такі проекти, як у Бонні.

Німецька музика, французька, російська - з ними одразу ж виникає якась асоціація. А як би ви охарактеризували українську музику?

Слід пам'ятати, що наша країна лише з 1991 року є незалежною. До цього Україна була постійно під владою сусідніх імперій. Українська культура, публікації українською мовою та й сама по собі українська мова були заборонені. Щоб зробити кар'єру, треба було їхати або до Відня, або ж до Москви.

Відома львівська оперна діва Соломія Крушельницька була якось запрошена в 1900 році до Одеси для читання поезії Тараса Шевченка. Для цього в приміщенні були завішені вікна та замкнені двері. "Що ж це за країна така?" - писала в жаху Соломія, яка багато виступала в Європі і була улюбленою співачкою Джакомо Пуччіні, його "мадам Баттерфляй".

Що я хочу цим сказати: в останні два десятиліття ми переживаємо власне народження вільної української культури - також з духу музики. Культура і музика роблять нашу націю сильною! На жаль, у самій країні це не завжди достатньою мірою визнається з боку політики.

У цьому світлі яке значення молодіжного оркестру для ситуації в Україні?

Це унікальна ініціатива для України, де до цих пір молодіжних симфонічних оркестрів не було. В Україні грати в оркестрі, на жаль, не вважалось чимось престижним. Престижно - бути солістом, а оркестр - це ніби щось другорядне. І зараз молоді музиканти можуть відчути справжню енергію колективного музикування, енергію, коли всі з'їжджаються, кожен готується, а потім усі спільно видають результат. Мені здається, що це дуже важливий момент - позиціонувати в Україні перший оркестровий проект, який буде метою для всіх маленьких музикантів.

Які перспективи Молодіжного симфонічного оркестру?

Міжнародний інтерес до оркестру вже зараз дуже великий, у нас уже є запрошення з кількох країн. Але спершу має бути проведена робота. Звичайно, нам буде непросто досягти таких професійних результатів, як у Німецького молодіжного оркестру, якому уже 40 років. Ми збиратимемо все по крупинках, але є дуже велике бажання, ініціатива дуже серйозна, і ми докладемо усіх зусиль, щоб цей паросток не помер, а зумів розвиватися далі.

Вже зараз є певні плани - ми говоримо про наступне літо, про дні української культури в Монако, шукаємо тих, хто підтримає цю ідею і розвиватиме її. Можливо, через два роки матимемо турне в Австрію, у Грац. Тобто, це може стати містком, який з'єднує Україну з Європою, який уже став містком і поєднав різні регіони України в одному колективі. В ідеалі Молодіжний симфонічний оркестр має так само функціонувати, як Федеральний молодіжний оркестр: з систематичними, протягом року розподіленими циклами роботи, гастролями, майстер-класами для окремих інструментів. Для цього цілий проект має бути поставлений на стабільний фінансовий та логістичний фундамент. Лише на чистому ентузіазмі й гарній підтримці українських та німецьких однодумців, як до цього часу, це довго не протримається.