На конкурсі для онлайн-активістів The Bobs, який організовує Deutsche Welle, українські проекти не перемогли за результатами голосування журі. Однак на The Bobs, який проводиться 14-ма мовами світу, є номінації, де лауреатів обирають тільки інтернет-користувачі. Таким чином переможцем номінації "Найкращий сайт або блог українською" стала ініціатива "Ціна держави", за яку найактивніше голосували самі українці.

Членом журі з України на The Bobs третій рік поспіль була директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

DW: Як ви оцінюєте результати конкурсу? Що завадило українським фіналістам перемогти?

Оксана Романюк: Дуже сильні конкуренти. За всі роки, протягом яких я беру участь у конкурсі, найбільше якісних і потужних проектів було, напевно, саме нині. Але й українські проекти входили до першої трійки або п'ятірки під час голосування міжнародного журі. Думаю, ми не виграли тому, що наші проекти спрямовані на інновації та конкретні зміни. Антикорупційна ініціатива "Декларації" викличе менше емоцій, ніж індійський проект Stop Acid Attacks для захисту жінок, яким через помсту хлюпнули в обличчя кислотою.

Одна з головних цілей The Bobs - створити майданчик для обміну ідеями між активістами з уього світу. Які ідеї проектів з інших країн, побачені на The Bobs, можна реалізувати в Україні?

The Bobs цікавий тим, що показує тренди, які панують у громадянських суспільствах різних частин світу. Нині я помітила дві нові тенденції. Перша: серед проектів-фіналістів було доволі багато антифейкових ініціатив. Команди таких проектів самостійно аналізують інформацію, перевіряють факти і пропонують альтернативні погляди на теми, які гаряче дискутуються в медіа й суспільстві. Приємно, що такою "першою ластівкою" на The Bobs став свого часу український StopFake, який інтернет-користувачі обрали "Найкращим сайтом або блогом" російською мовою.

Друга тенденція - ініціативи для захисту прав жінок і збільшення їхньої присутності в політиці й економіці, а також захист постраждалих від насилля. Цьогоріч такі проекти були представлені майже кожною з 14-ти мов конкурсу. В Україні ініціатив для захисту прав жінок теж чимало. Їх потрібно ще більше, бо в Верховній Раді, наприклад, лише 12 відсотків депутатів - жіночої статі. А переважна більшість політичних експертів, яких часто цитують українські медіа, - чоловіки.

Україна цьогоріч піднялася на 22 позиції в рейтингу свободи слова "Репортерів без кордонів". Про що це свідчить і чи варто радіти?

Радіти варто, бо цей результат свідчить, що в Україні журналістам стало безпечніше працювати. У 2014-му Україну назвали однією з найнебезпечніших для журналістів країн світу поруч із Сирією, Палестиною та Іраком. У 2014 році понад 300 журналістів зазнали побиттів, а семеро - загинули на території України. Те, що ми вийшли з "найнебезпечнішої" десятки, - дуже добре.

Краще місце в рейтингу ми посіли й тому, що торік парламент ухвалив низку важливих законів і змін до законодавства для реформування медіасфери - про суспільне мовлення, роздержавлення ЗМІ, прозорість медіавласності, покращення захисту прав журналістів. Але водночас 107-ме місце серед 180 країн світу означає, що перед нами ще дуже далекий шлях до цілковито вільних ЗМІ. Тепер важливо, щоб закони виконувалися, а порушення прав журналістів розслідувалися.

Чимало журналістів розцінили як атаку на свободу слова скандал навколо Савіка Шустера. Інші стверджують, що це радше спроба натиснути на ведучого, щоб "домовитися" і досягти більшої лояльності з його боку до президента. Про що, на вашу думку, насправді свідчить цей скандал?

Я б не називала Шустера журналістом. Його ток-шоу, напевно, завдало певної шкоди українській політичній журналістиці. Не таємниця, що участь політиків у програмі була платною, а на шоу траплялися маніпуляції. Для мене журналістика - це дотримання професійних стандартів.

Реакція суспільства на тиск на Шустера видалася мені однозначно перебільшеною. Створення "Комітету порятунку свободи слова в Україні", яке підтримало міжфракційне об'єднання "Єврооптимісти", - це вже занадто. Я також не думаю, що йому справді загрожувала депортація. Чомусь для захисту інших журналістів, чиї права порушуються, такий галас не здіймають.

Шустер вийшов із цієї історії абсолютним переможцем, із іміджем чесного та професійного журналіста, уособлення свободи слова в країні. Насправді захист треба будувати точно не навколо особистості Шустера, а розібратися, що і чому сталося. Це питання собі ставили небагато журналістів. До висвітлення цього скандалу багато хто підійшов із уже сформованою точкою зору - "наступ на свободу слова".

Ситуацію з Шустером я розглядала б радше з точки зору змусити його домовитися, схилити до співпраці з іншими політсилами, ніж ті, які найчастіше з'являлися в ефірі "Шустер live" раніше.

Під час нашої розмови торік однією з головних проблем української медіасфери ви назвали неможливість встановити справжніх власників ЗМІ. Закон про прозорість медіавласності ухвалено. Які проблеми ви вважаєте найгострішими нині?

Цей закон - інструмент для збільшення незалежності ЗМІ від їхніх власників і перетворення ЗМІ на бізнес. Адже медіа в Україні, включно з найрейтинговішими телеканалами, - нерідко збиткові. Це майданчики для захисту політичних інтересів олігархів. Закон про прозорість медіавласності має дозволити звільнити український медіаринок від монополій окремих людей. Тобто власники, в ідеалі, повинні будуть продавати "надлишкові" медіа. Для цього потрібно посилити роль регулятора -Національної ради з телебачення і радіомовлення. Щоб ліцензію телеканалу могли, наприклад, скасувати за вказування власником офшорної компанії замість олігарха.

Однією з найгостріших проблем українських медіа я вважаю необмежений вплив власників на редакційну політику і контент. Законодавчо це поки що не регулюється. Результат - "своя правда" в кожного популярного медіа залежно від завдань, поставлених власником. Особливо це загострюється перед виборами і під час політичних криз. Я не хочу сказати, що всі брешуть. Просто я як медіаекспертка помічаю порушення журналістських стандартів і тенденційне висвітлення подій.