Deutsche Welle: Пані Романюк, як би ви оцінили результати конкурсу для українських фіналістів. Чому завдяки голосуванню інтернет-користувачів українські учасники перемогли у трьох номінаціях, а за підсумками голосування журі - в одній із шести (проект "ЯнуковичЛікс" отримав спецприз організації "Репортери без кордонів" - Ред.)?

Оксана Романюк: Голосування журі було радше змаганням, де кожен намагався якнайкраще представити свою країну. Дуже складно донести важливість українських подій до людей із Бангладеш чи Ірану, в яких абсолютно інші проблеми. Але я сподіваюся, що мені це хоч трохи вдалося, тому що нам потрібна міжнародна підтримка.

А інтернет-аудиторія обирала те, що справді впливає на суспільне життя. Українські проекти в цьому році - одні з найпотужніших у Європі, тому що вони мали вплив у реальному житті. Це був не просто інтернет-активізм, який лишився десь у соцмережах. Це було те, що змінило життя 46 мільйонів громадян України.

Як ви вважаєте, чому саме проект "ЯнуковичЛікс" здобув найбільше симпатій журі конкурсу?

Напевно, тому, що це проект-виклик. Документи корумпованої влади доступні для будь-кого онлайн. Для нас це символічно з двох причин: як перемога права людей на інформацію, за що українські журналісти дуже довго і давно боролися. По-друге, це символ України, яку ми хочемо будувати. В якій документи урядових структур будуть доступними онлайн для людей, а громадяни матимуть безперешкодний доступ до інформації, куди витрачаються державні кошти та які рішення ухвалюються у владних структурах. Хочу вірити, що “ЯнуковичЛікс” - це початок нової прозорої України.

Під час поїздки до Берліна на засідання The Bobs ви також узяли участь у багатьох прес-конференціях і дискусіях. Оцініть, будь ласка, рівень поінформованості іноземних журналістів про Україну?

Я була трошки розчарована рівнем поінформованості, але розумію, що люди певною мірою перебувають під впливом російської пропаганди, і їм треба дуже багато чого пояснювати. Але я дуже рада, що німецькі журналісти ставили різкі та абсолютно різні питання. Це дало мені можливість постійно розказувати, пояснювати, запрошувати людей до України. Іноземцям дуже важко робити висновки, бо ми з України подаємо одну картинку, а з Росії транслюють категорично іншу. Тому дуже важлива якість журналістської дослідницької роботи, а не гонитва за приверненням уваги чи скандалом. Нині такий період, коли журналістська робота неабияк впливає на життя людей.

Якими ресурсами Україна як держава та українці особисто можуть протидіяти російській пропаганді?

У нас немає ресурсів - такої кількості грошей чи старої радянської пропагандистської машини, - щоб робити антипропаганду. Тому єдине, що ми можемо протиставити, - це прозорість і доступ до інформації. Ми закликаємо іноземних журналістів приїздити до України та робити висновки самостійно.

Ще одна можливість - протиставити пропаганді та брехні нашу добре розвинену громадянську журналістику. Вона суб’єктивна, але дає картинку. Наприклад, коли російські ЗМІ розповідають, що українські "фашисти" на когось напали і вбили, то люди, які проживають у тому містечку, можуть показувати онлайн-стріми та писати в соцмережах, що все спокійно і ніяких фашистів немає. Адже в російських новинах просто підмінюють факти оціночними судженнями, а люди не можуть відстежувати такі маніпуляції.

Інститут масової інформації, який ви очолюєте, постійно відстежує стан свободи слова в Україні та публікує щомісячні звіти про це. Як змінилася ситуація зі свободою слова від початку заворушень на сході держави?

Якщо порівнювати з періодом протистоянь на Майдані, то ситуація на сході відрізняється разюче. На Майдані була міліція і якась видимість закону. А на сході найгірші обставини, в яких зараз може опинитися журналіст, - це потрапити під контроль неофіційних збройних угруповань. Для них немає жодного закону. В останні тижні ми зіткнулися з новим феноменом, коли журналістів беруть у заручники. Такого в Україні ніколи не було. Це почалося в Криму, де ми зафіксували 11 таких випадків, і продовжується на Донеччині, де у квітні ми зареєстрували понад 30 випадків захоплень і викрадень працівників ЗМІ.

Можна навіть провести паралель із Чечнею, коли на початку 2000-х років журналістів теж брали в заручники і намагалися таким чином їх відлякати, щоб медійники не їхали в Чечню й не передавали звідти інформацію. Складається враження, що у східній Україні вирішили діяти так само, щоб залякати людей, обмежити їхній доступ до регіону та протидіяти створенню альтернативної до російських телеканалів картинки.

Куди варто звертатися постраждалим журналістам?

Інститут масової інформації співпрацює з багатьма українськими та міжнародними правозахисними організаціями, серед яких - "Репортерами без кордонів" та "Freedom House". Ті, хто потребують медичної допомоги, компенсації за розбите обладнання, захисного обладнання (наприклад, бронежилетів) та іншої допомоги, можуть звертатися до нас. Нині журналістська спільнота в Україні дуже консолідована, взаємопоміч знайти навіть легше, ніж раніше. Майдан нас надзвичайно згуртував.