На 11-му міжнародному конкурсі для інтернет-активістів The Bobs, результати якого оголосили у Всесвітній день свободи преси в Берліні, українські проекти не здобули призів міжнародного журі. У номінації "Вибір користувачів: найкраща сторінка українською", де переможця обирала інтернет-аудиторія, переміг Центр протидії корупції. Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк представляла Україну в міжнародному журі конкурсу.

Deutsche Welle: Як Ви оцінюєте результати The Bobs для українських фіналістів 2015 року? Чому міжнародне журі не підтримало українські проекти?

Оксана Романюк: Один із українських проектів-фіналістів, "Реанімаційний пакет реформ" ("РПР"), виявився складним для розуміння. "Вистрілюють" історії, в яких ідеться про трагедії чи якісь яскраві речі. Можливо, "РПР" є результатом дорослішання українського суспільства, бо в якомусь сенсі ми вже минули етап, коли нас цікавили проекти, спрямовані на маленькі суспільні зміни. Саме такі проекти здебільшого презентували на The Bobs інші країни.

Можливо, одна з причин того, чому ми не виграли призи від журі, - багато суперечливої інформації про Україну в закордонних ЗМІ. Не останню роль у цьому відіграє російська інформаційна війна. У багатьох країнах не розуміють, про що йдеться: в Україні триває якась війна - чи то громадянська, чи то там якісь "фашисти", чи що...

Ви часто буваєте на конференціях і форумах громадянського суспільства за кордоном. Як оціните рівень поінформованості західних журналістів і активістів про Україну сьогодні, коли триває реальна та інформаційна війна?

Помітна тенденція на таких заходах - потужна присутність Росії. Їхні делегації складаються не лише з чиновників і дипломатів, а й так званих "працівників ЗМІ", які виступають у якості експертів, наприклад, із Russia Today. На міжнародних заходах вони говорять тільки про Україну. Звірства "фашистів" - їхній головний меседж. На жаль, українські дипломати дуже рідко беруть участь у міжнародних конференціях.

Сьогодні західні журналісти нерідко підходять до мене і кажуть: я заплутався, я не розумію, що у вас відбувається, я не можу довіряти інформації і не знаю, де, власне, її шукати, бо не володію російською мовою. У якомусь сенсі російська пропаганда досягла своєї мети - підірвати довіру до нашої версії подій, розвинути недовіру до того шляху, який обрала Україна, до діяльності нашого громадянського суспільства і зусиль уряду.

Складно протистояти інформаційним кампаніям, у які Росія вкладає десятки мільйонів євро і на які працюють десятки тисяч людей у "бот-мережах". Напевно, реформи в Україні будуть найкращим аргументом, який ми зможемо протиставити. Нині, на жаль, ситуація в Україні для західної аудиторії виглядає, мов у тумані.

За підсумками минулого року міжнародна організація "Репортери без кордонів" назвала Україну однією з найнебезпечніших країн світу для роботи журналістів. Чи актуальна така оцінка й зараз?

Я згодна з такою оцінкою, бо в нас справді складні умови для журналістів. У країні триває війна, з боку "ДНР" і "ЛНР" у ній беруть участь банди, які не підпорядковуються одному командиру. Під час війни були випадки загибелі, взяття в полон, вимагання викупу за журналістів. На Донбасі немає жодних гарантій безпеки для журналістів. Наша організація працює над тим, щоб запустити страхування для журналістів. Нині такої практики у страхових компаній немає. Потрібні зміни до законодавства.

Водночас можна констатувати, що покращився стан свободи слова. За часів Януковича за критику влади і "незручні" розслідування журналістів кримінально переслідували, стежили, тиснули на різних рівнях. Сьогодні журналісти почуваються набагато вільніше, вони можуть критикувати як президента, так і уряд.

Однак провідними українськими ЗМІ володіють олігархи. Як змінити ситуацію "хто платить, той і замовляє музику"?

По-перше, потрібно ухвалити закон про прозорість медіавласності. Нині всі великі ЗМІ зареєстровані на офшорних власників і довести, що конкретний олігарх володіє певними мас-медіа, неможливо.

Наступний крок - внести змін до антимонопольного законодавства: заборонити чиновникам володіти медіа і встановити ліміт на медіавласність. Тобто, щоб власники могли володіти певною кількістю ЗМІ, яка б не перевищувала заданий відсоток ринку. Під тиском громадянського суспільства парламент уже ухвалив зміни до законів, які раніше здавалися нереальними, - про суспільне мовлення, антикорупційні ініціативи та інше. Тепер час працювати над деолігарзіхацією медіапростору.

Який ваш прогноз: чи зможе українське суспільне мовлення бути незалежним від влади? І конкурувати завдяки якісному контенту з комерційними ЗМІ?

У нього є всі шанси стати незалежним, оскільки законом передбачені кілька "буферів" від тиску влади. Головним "буфером" між владою і мовником стане незалежна наглядова рада, до якої ввійдуть представники громадянського суспільства, які сприяли ухваленню цього закону. Усі шанси на незалежне мовлення є. Надію вселяє і той факт, що вже зараз команда майбутнього мовника виробляє доволі потужний продукт - доволі якісні новини, цікаві ток-шоу, розслідування. Якби був якийсь тиск із боку влади, ми його б вже помітили.

Конкурентом комерційним мовникам суспільне не буде, бо на суспільному не транслюватимуть ток-шоу на кшталт "Україна має талант". Але в інформаційній сфері воно цілком може бути конкурентоздатним.

Восени в Україні відбудуться вибори до місцевих органів влади. Чи будемо ми традиційно спостерігати засилля "джинси" (замовних матеріалів - Ред.) у місцевих ЗМІ?

Прогноз дуже негативний. Український ринок реклами у ЗМІ скоротився минулого року на 33 відсотки. Цього року ми очікуємо стагнацію. Найбільше це вдарить по місцевих ЗМІ. За цих умов "джинса" є для них одним із основних джерел доходу, особливо - в період виборів. Під час минулих парламентських виборів ми спостерігали ситуації, коли до 80 відсотків площі в деяких районних газетах займала "джинса". Узагалі я вважаю, що наш медіаринок роздутий. Надто багато видань. Можливо, їм варто об’єднувати зусилля. У Сумській і Житомирській областях ми спостерігаємо кілька прикладів, коли місцеві ЗМІ розпочинають переговори про об'єднання і створення мультимедійних платформ. Це може стати одним із шляхів їхньої трансформації задля виживання.

Наостанок - до іншої теми: як розвивається медіаситуація в окупованому Криму? Чи підтримує Інститут масової інформації зв'язки з тамтешніми журналістами, які займають проукраїнські позиції?

Дуже багато журналістів виїхали з Криму. По суті, там зараз панує інформаційний вакуум. Залишилося дуже мало українських журналістів, які "залягли на дно". Не приїжджають закордонні і навіть російські. У Криму залишилися лише лояльні до місцевої влади ЗМІ.

Можливості для висвітлення ситуації в Криму українськими журналістами зникли не лише тому, що зникла низка ЗМІ. Адже існують ще YouTube, Facebook, Twitter. Журналістські посвідчення людей, які втратили роботу, більше нечинні. Ці журналісти не можуть отримати офіційну акредитацію, а отже - й доступ до органів влади. Картинку з Криму ми отримуємо, по суті, з соцмереж.