100 років тому народився Олександр Солженіцин. Німеччина посідала особливе місце якщо не в житті письменника, то, принаймні, в його біографії.
Реклама
Незадовго до своєї смерті видатний російський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Олександр Солженіцин розповів в одному з інтерв'ю німецьким ЗМІ про те, який вплив справили на нього Шиллер, Ґете, Шеллінґ, про те, що він не уявляє свого життя без Баха, Бетховена, Шуберта. Так само можна сказати, що й Німеччина не уявляє собі літератури й політичної історії ХХ століття без Солженіцина. "Незаперечним авторитетом" назвав його якось часопис Der Spiegel. Свій центральний нарис на багатьох сторінках, опублікований після висилки письменника з СРСР в 1974 році, Der Spiegel почав словами: "Кремлівська влада не витримала виклику, кинутого їй борцем-одинаком". Їй вторувала газета Süddeutsche Zeitung: "Можна вислати за кордон письменника, але не можна знищити совість російської літератури". А Stuttgarter Zeitung підкреслювала: "Приклад Солженіцина показує, якою великою може виявитися влада письменника".
У будинку в Генріха Белля
До речі, вислали Солженіцина саме у ФРН. Коли після виходу в світ на Заході книги "Архіпелаг ГУЛАГ" ситуація навколо нього стала загострюватися і Політбюро обговорювало, що робити з непокірним письменником, тодішній канцлер ФРН Віллі Брандт (Willy Brandt) під час одного зі своїх виступів ніби між іншим зауважив, що у Західній Німеччині Солженіцин зміг би спокійно працювати. У Москві це сприйняли як рятівний сигнал і відразу почали таємні переговори з представниками уряду ФРН.
Все відбувалося дуже швидко, а на останній стадії до них підключили німецького письменника, нобелівського лауреата Генріха Белля (Heinrich Böll). До нього, в його будинок в селі Лангенбройх неподалік від Кельна, і привезли Солженіцина після приземлення. Він прожив тут три дні, потім подався до Цюріха зі своїм адвокатом і повіреним у справах. Згодом перебрався до Сполучених Штатів, де прожив усі роки вимушеної еміграції.
Ще до того Белль, котрий бував у Москві, нелегально переправляв на Захід рукописи Солженіцина, в тому числі, судячи з усього, і рукопис "Архіпелагу ГУЛАГ". Згодом, до речі, переправку архіву письменника з СРСР взяв на себе посол ФРН Андреас Маєр-Ландрут (Andreas Meyer-Landrut).
Що стосується "Архіпелагу ГУЛАГ", то вийшовши німецькою мовою практично відразу після російської публікації в Парижі, він, як наголошувала німецька преса, "відкрив очі наївним лівим інтелектуалам і ошелешив їх": "Після цієї книги більше вже ніхто не зможе уявляти собі марксистську ідеологію без репресивного апарату". Згідно з загальним визнанням, "Архіпелаг ГУЛАГ" мав історичне значення. Ще ніколи документальна книжка не очолювала список бестселерів у Німеччині протягом 13 місяців: з лютого 1974 року по березень 1975 року! Це німецький переклад. А російський оригінал першою почала читати в ефірі саме радіостанція "Німецька хвиля" (під такою назвою знали тоді в Радянському Союзі Deutsche Welle). За що її відразу стали глушити ще сильніше, ніж доти.
Солженіцин і західна демократія
Але вже досить рано залунали в Німеччині й критичні голоси. Вони стосувалися, насамперед, поглядів Солженіцина щодо західної демократії. Ще в 1974 році Лев Копелєв, відомий публіцист, який відбував разом з Солженіциним термін у "шарашці", учасник правозахисного руху, позбавлений згодом, 1980 року, радянського громадянства, в опублікованій в німецькому тижневику Die Zeit статті застерігав "великого письменника" від "беззастережних суджень", від того, щоб пояснювати всі біди людства "катастрофічним ослабленням західної цивілізації".
Вже значно пізніше газета Süddeutsche Zeitung, коментуючи повернення Солженіцина в Росію в 1994 році, писала про те, що "консервативний визволитель" не знайшов собі там місця. Радіостанція Bayerischer Rundfunk говорила у своїй передачі про "шок", який викликали виступи й пророцтва Солженіцина після його повернення на батьківщину. Його "звернені в минуле" політичні та ідеологічні уявлення автор Bayerischer Rundfunk навіть назвав "реакційною утопією", підкреслюючи при цьому, що письменник ніколи не приховував того, що відкидає західні цінності: "Плюралізм і ліберальне суспільство Солженіцин має за ніщо, і навіть демократію уявляє лише з сильним правителем на чолі".
Цим "сильним правителем" став для Солженіцина Володимир Путін. Розмовляючи з письменником вже у 2007 році, журналісти Der Spiegel нагадали йому, що він відмовився й від Державної премії, якою хотів винагородити його Горбачов, і від ордена Єльцина, а ось від Путіна, "колишнього глави спецслужби, яка так жорстоко переслідувала і цькувала письменника", прийняв. Де тут логіка? Солженіцин, дуже різко критикуючи і правління Горбачова ( "політична наївність, недосвідченість і безвідповідальність"), і час Єльцина ( "безоглядна поспішність", "масове пограбування національних надбань"), сказав, зокрема, що прийняти нагороду від верховної влади, яка довела Росію до критичного стану, він не міг. Що стосується Путіна, то, як підкреслив письменник, той не був ні слідчим КДБ, ні начальником табору і вживає заходів з метою відновлення міцності державного управління.
Чому великий мораліст був консерватором
Німецькі журналісти наполягали: адже Путін називає розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття, що грає на руку тим, хто хоче забути про минуле ... На що Солженіцин заговорив про великодержавність Америки, про "докори ззовні", про те, що на Заході, в країнах колишнього соцтабору і в колишніх республіках СРСР і надалі ототожнюють "радянське" з "російським" і бачать джерело всіх бід у історичному шляху Росії. "Але ви ж виступали за громадянське самоврядування, - наполягав Der Spiegel, - а зараз влада зосереджена в руках президента Путіна, все орієнтовано на нього ..." Солженіцин не погодився. Державна влада, за його словами, делегує дедалі більшу кількість рішень на місця. Правда, додав письменник, це йде занадто повільно і ще не має системного характеру.
Газета Frankfurter Allgemeine Zeitung пояснює підтримку Солженіциним політики Путіна, котра вразила Захід, тим, що "великий мораліст" вважав розумним "триматися за погане, щоб уникнути гіршого". І вважає, що він став консерватором через його негативний, "катастрофічний", як вона висловилася, життєвий досвід. Війна, арешт і табір, рак, а згодом цькування в радянській пресі, загроза нового арешту, висилка за кордон, - все це, безумовно, наклало відбиток на його світогляд.
А втім, як і на творчість, збагативши світову літературу безсмертними творами.
Сталіна вшановують більше, ніж його жертв
02:26
Нобелівські лауреати з літератури від 2000 року до сьогодення
Нобелівська премія з літератури - одна з найпрестижніших нагород. Серед лауреатів останніх років також жінки - гротескна південнокорейська авторка, американська поетка і польська письменниця українського походження.
Фото: picture-alliance/dpa
2024: Хан Канг
53-річній Хан Канг присудили найпрестижнішу літературну премію світу "за її насичену поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і розкриває крихкість людського життя". Вперше Нобелівка з літератури поїхала до Південної Кореї. Найвідомішим романом Канг є "Вегетаріанка" про дівчину, яка наразилась на спротив родини й оточення, коли пішла іншим шляхом і вирішила перетворитися на рослину.
Фото: Yonhap/picture alliance
2023: Йон Фоссе
У норвежця Йона Фоссе журі премії особливо виділило "новаторські п'єси та прозу, які висловлюють невимовне". Його творчість величезна та охоплює різні жанри - п'єси, романи, поетичні збірки, есеї, дитячі книжки й переклади. Фоссе є одним із найпопулярнших драматургів у світі, однак здобуває дедалі ширше визнання завдяки своїй прозі. Пише він новонорвезькою мовою - нюнорск.
Фото: Hakon Mosvold Larsen/NTB/REUTERS
2022: Анні Ерно
У рік, коли Росія напала на Україну і на Нобелівку з літератури висунули українського письменника Сергія Жадана, Шведська академія присудила її французькій письменниці Анні Ерно. Журі премії особливо виділило "мужність і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуження та колективні обмеження особистої пам'яті".
Фото: Christine Olsson/TT/IMAGO
2021: Абдулразак Гурна
Танзанійський письменник Абдулразак Гурна, який живе у Великобританії, отримав нагороду за "непохитне й небайдуже занурення у наслідки колоніалізму й долю біженців у прірві між культурами й континентами".
Фото: Ger Harley/StockPix/picture alliance
2020: Луїза Глюк
Американська поетка Луїза Глюк, як наголосили у Шведській академії, отримала нагороду "за її унікальний поетичний голос, який з аскетичною красою робить індивідуальне буття універсальним".
Фото: Shawn Thew/epa/dpa/picture alliance
2019: Петер Гандке
Австрієць Петер Гандке був відзначений Нобелівським комітетом "за впливовий твір, який з мовною винахідливістю дослідив периферію та специфіку людського досвіду". Присудження премії Гандке викликало бурхливу дискусію, зокрема, в Німеччині. Австрійському письменнику закидають, що в роки війни в Боснії в 1990-х роках він підкреслено став на бік Сербії та ігнорував злочини сербів у Боснії.
Фото: picture-alliance/APA/H. Neubauer
2018: Ольга Токарчук
Ольга Токарчук нагороджена за "наративну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перехід меж як форму життя". Відома польська письменниця народилася в місті Сулехуві на заході Польщі в родині вихідців з України. Лауреатку премії 2018 року оголосили роком пізніше, бо в 2018-му одразу кілька членів Шведської королівської академії подали у відставку через сексуальний скандал.
Фото: Reuters/T. Schmuelgen
2017: Кадзуо Ісігуро
За "викриття безодні під ілюзією нашого зв'язку зі світом" - так Нобелівський комітет пояснив рішення щодо присудження Нобелівської премії з літератури у 2017 році британському письменнику японського походження Кадзуо Ісігуро. Серед його найвідоміших творів "Там, де в димці пагорби", "Художник хиткого світу" і "Залишок дня". Ісігуро пише англійською мовою.
Фото: imago/ZUMA Press
2016: Боб Ділан
Нобелівську премію з літератури 2016 року отримав культовий музикант і лірик Боб Ділан. Американського співака єврейського походження та автора пісень Нобелівський комітет відзначив за "створення нових поетичних виражень у видатній американській пісенній традиції".
Фото: picture alliance/dpa/D. Castello
2015: Світлана Алексієвич
Своєю "багатоголосою творчістю" вона зводить "пам'ятник стражданням і мужності нашої епохи". Так члени журі пояснили рішення нагородити Нобелівською премією з літератури білоруську письменницю Світлану Алексієвич. Авторка відома, зокрема, завдяки своїм книгам про чорнобильську трагедію та війну в Афганістані. У репортажах та есе Алексієвич розвинула цілком своєрідний літературний стиль.
Фото: Imago/gezett
2014: Патрік Модіано
Війна, любов, окупація, смерть - це ті теми, які в своїх творах порушує французький письменник Патрік Модіано. Дія відбувається здебільшого у повоєнні роки в Парижі, де митець провів своє нещасливе дитинство. Шведська академія назвала його "Марселем Прустом наших днів". Саме за "цілком особливе мистецтво спогадів" Модіано і здобув Нобеля.
Канадська письменниця Еліс Манро звикла до відзнак. Її нагородили Букерівською премією та трьома нагородами канадського генерал-губернатора. Шведська академія, яка присуджує Нобелівську премію з літератури, починаючи від 1901 року, назвала її "майстринею сучасної історії".
Фото: PETER MUHLY/AFP/Getty Images
2012: Мо Янь
Нагороджуючи, Гуань Моє, який більш відомий під псевдонімом Мо Янь, у Шведській академії звернули увагу на його "магічний реалізм, який поєднує народні казки, історію та сучасність". Це рішення розкритикували китайські митці-дисиденти, стверджуючи, що Янь надто наближений до китайської Комуністичної партії.
Фото: picture-alliance/dpa
2011: Томас Транстремер
Рішення про нагородження Томаса Транстремера журі у 2011 році пояснило тим, що він завдяки "стислим, пронизливим образам відкриває свіжий погляд на реальність". У 1960-ті роки шведський поет працював психологом у центрі для малолітніх злочинців. Його вірші перекладені понад 60-ма мовами.
Фото: Fredrik Sandberg/AFP/Getty Images
2010: Маріо Варгас Льйоса
Перуанський письменник отримав Нобелівську премію "за картографію владних структур та енергійне змалювання індивідуального опору, бунту та поразки". В Латинській Америці він прославився ще й тим, що, виступаючи 1990-го року на телебаченні, назвав Мексику "ідеальною диктатурою". Запам'ятався і ляпас, який він 1976 року дав колишньому другові і також нобелівському лауреату Габріелю Гарсіі Маркесу.
Фото: AP
2009: Герта Мюллер
Німецько-румунську авторку нагородили Нобелівською премією як письменницю, яка "змістовною поезією та безпосередньою прозою відображає життя знедолених". Її відзначили за критику репресивного режиму Чаушеску, який правив Румунією до 1989 року. Мюллер пише німецькою. Вона переїхала до Берліна у 1987 році.
Фото: Getty Images
2008: Жан-Марі Гюстав Ле Клезіо
Шведська академія назвала цього письменника "автором розкриття, поетичних пригод та чуттєвого екстазу", а також "дослідником людства за межами цивілізації". Ле Клезіо народився у французькому місті Ніці у 1940 році. Його мати - француженка, батько походить з острова Маврикій. Ле Клезіо має подвійне громадянство, а острівну державу в Індійському океані сприймає як "маленьку батьківщину".
Фото: AP
2007: Доріс Лессінг
З-під пера британської авторки вийшли романи, п'єси та новели. 93-річна письменниця отримала Нобелівську премію за "її скептицизм, запальну та далекоглядну силу, з якими вона ретельно досліджує поділену цивілізацію". Вона виступала проти атомної енергетики та режиму апартеїду в ПАР.
Фото: AP
2006: Орхан Памук
Феріт Орхан Памук "у пошуках меланхолійної душі рідного міста віднайшов нові символи зіткнення та сплетіння культур". Він став першим турецьким письменником, який здобув Нобелівську премію. Його перекладені 35 мовами книжки розійшлися накладом близько 11 мільйонів. Нині Памук викладає в Колумбійському університеті Нью-Йорка. Народився він у Стамбулі.
Фото: picture-alliance/dpa
2005: Гарольд Пінтер
Гарольд Пінтер у своїх п'єсах "викриває прірву під щоденною балаканиною" та проривається "за зачинені двері гноблення", наголосили в Шведській академії. Він особисто поставив чимало власних п'єс. У багатьох сам зіграв головні ролі. Через три роки після нагородження Нобелівською премією Пінтер помер від раку. Британський драматург пішов з життя у різдвяну ніч 2008 року.
Фото: Getty Images
2004: Ельфріде Єлінек
Ця австрійська письменниця отримала Нобелівську премію "за її музичний потік голосів та контрголосів у новелах", а також за п'єси, які викривають соціальні кліше. Центральна тема у творах Єлінек - жіноча сексуальність. Її новела "Піаністка" лягла в основу фільму, що вийшов на екрани у 2011 році.
Фото: AP
2003: Джон Максвелл Кутзее
Письменник зображує "часто в неочікуваний спосіб причетність людини до різноманіття життя", виснувало журі. Крім Нобелівської премії з літератури, Кутзее, який народився в Південно-Африканській Республіці, уже двічі здобував престижну Букерівську премію. Один із його найбільш відомих романів "Ганьба" висвітлює епоху після апартеїду в ПАР.
Фото: Getty Images
2002: Імре Кертес
Кертес, який походить з єврейсько-угорської родини та пережив жахіття концтабору "Освенцім", отримав Нобелівську премію за твір, де він "протиставляє ламкий досвід індивідуума варварській сваволі історії". Кертес змальовує в своїх романах жахи концтабору. Над романом "Знедолені", де вражаюче задокументовано Голокост, він працював 13 років.
Фото: picture-alliance/dpa/P. Lundahl
2001: Відьядхар Сураджпрасад Найпол
Найпол здобув премію за своє мистецтво оповідача, "де він поєднує напрочуд чутливе сприйняття з неймовірною точністю", а це, своєю чергою, змушує нас розпізнати "присутність прихованих історій". Індійсько-британський письменник, який народився на острові Тринідад, зробив своєю темою свободу людини в суспільстві, яке переживає занепад, у різних місцях та культурах світу.
Фото: picture-alliance/dpa/D. Giagnori
2000: Гао Сінцзянь
Першим письменником, який отримав Нобелівську премію з літератури у XXI столітті, став китаєць Гао Сінцзянь. Він - не лише письменник, а ще й драматург та художник. Нобеля він здобув за "працю універсальної достовірності", позначену "гіркою розважливістю та мовним багатством", що відкрило китайському роману та драмі нові шляхи, як пояснили в журі.